Ексклюзиви
Четвер, 10 квітня 2008 14:32
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Айн зольдат

 

У мене є приятель. У дитинстві він був старший за мене, а тепер вже я старший, бо ходжу на роботу, а він сидить вдома й грається цяцьками.

Його забава — шукати на корі дерев нерукотворні портрети. То знайшов у Голосієві дуже схожу подобу Бетховена. А на Подолі, в людному місці, на одному стовбурі — штук шість портретів якихось бариг. Бач, дерево їх запєчатлєло. Він любить такі слова. Або ще — ізумітєльно!

Я інколи дражню його. Бо він мене дражнив, як я був меншим. Оце візьме й зробить так, що в нього тремтять губи, наче ось-ось заплаче. Я не витримував і плакав — а він сміявся. Тепер я йому це повертаю. Кажу, що зовсім воно не ізумітєльно. Бо з баригами ясно: вони тут гуляли, от дерево їх і запєчатлєло. А Бетховен? Де воно його тут бачило?

Дерево п"є із землі воду, а вода, наукою доведено, має пам"ять

Він ображається й пояснює: дерево п"є із землі воду, а вода, наукою доведено, має пам"ять. І ось одне наше дерево напилось тої води, що колись була дощем, під яким намок Бетховен. А ти, каже він, розучився дивуватися.

Я, може, й не розучився, але тих портретів на корі він показує тисячі, а коли чогось багато — воно не дивує.

Та ось недавно він сказав, що знайшов на корі старого дерева портрет німецького солдата. Все як треба, нордичний профіль і сіро-зелена пілотка вермахту. Я якось одразу повірив і подумав, що це з Голосіївського лісу, бо вони з того боку брали Київ.

Але він сказав, що портрет — із Ботанічного саду.

І мені якось само собою довго думалось — що міг робити той айн зольдат у Ботанічному саду весною і чи зостався живий після того. Бо ходити по садах весною небезпечно — в ті часи так само, як і тепер.

Зараз ви читаєте новину «Айн зольдат». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

7

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода