У мене про це ніхто не спитає, але якби спитали, про що я люблю думати в середині листопада, то сказав би, що думаю про ацтеків. Хоч воно й дивно, а це правда. Десь тут лежить межа між тим, про що можна розказати просто, і це буде всім зрозуміло — і тим, що важливо й зрозуміло тільки тобі, й це важко передати комусь іншому. На тій межі людина така самотня, що, мабуть, це можна порівняти тільки з тим, якби ти опинився на Місяці й дивився в небо, в бік свого дому, й знав, що звідти тебе не видно.
Чому — ацтеки? Колись, у четвертому чи п'ятому класі, я читав книжку про те, як цивілізацію ацтеків погубили конкістадори Кортеса. Це були листопадові канікули, я пас корову в полі під Лозовим Яром, аж там, де був курган, що його потім потроху розорали й він зрівнявся з землею. Од книжки не міг одірватись і брав її з собою. Над полями висіло низьке небо, і в світі було тільки два кольори — зелена озимина і чорна рілля, і той пейзаж огортала чистопробна печаль, у ній таїлася відсутність ацтеків, яких уже ніхто не зможе порятувати. З тих пір мені ацтеки — це вологий холод листопада і зелень озимини. І вже навряд чи думатиму інакше, хоч би довелось колись опинитися в їхніх краях.
Я пас корову в полі, аж там, де був курган
Та книжка звалася "Падіння Теночтітлана", щедро ілюстрована старовинними малюнками. Я більше її не бачив, у жодного букініста. А тоді брав її в сільській бібліотеці, й аж тепер згадав про неї ще дещо: вона була дуже зачитана, так, що тверда картонна палітурка стала м'якою. Отже, ще багато людей, окрім мене, читали її. Але я ніколи не чув, щоб хтось у нашому селі хоч раз згадав про ацтеків. Пригадую всіх, хто тоді навкруг мене жив, і не можу уявити, хто саме її міг читати і чому ніхто про це не проговорився. Може, вона якраз така й була: її читали, щоб потім усе життя про неї мовчати.
2 
1
Коментарі
15Ніколи не подобався такий стиль викладу, але філософія автора заслуговує на визнання, якого вона і досягнула.
Й справді, в середині листопада найкраще думати про самотність - день без сонця, з дощем і вітром (та хай навіть і з сонцем!) дуже спонукає до цього. В такі дні найбільше згадується хтось рідний, який пішов від тебе у небуття і (як оце Ви, шановний Авторе, пишете) дивиться з неба в бік свого дому і знає, що звідти його не видно...
Дивна штука – давні цивілізації. Почитати книги – так були вони настільки величні, що аж страшно. Але з часом зникли. І потому виникає якесь незрозуміле відчуття незнаного, як перед космосом: хто вони були, в що вірили, звідки з'явились…
От, наприклад, народ, що давно жив на території України - так звані трипільці. Взяти хоча б питання: які вони були на вигляд? Можливо вони були нашими пращурами, а може й не так це…
Міфи й легенди – от і все, певно, що залишиться й після нас через 2000 років.
Деякі відповіді може дати теорія етногенезу Льва Миколайовича Гумільова, але у випадку трипільців у науки дуже мало фактів, крім матеріалів археологічних розкопок. Хоча історики спираються на археологію як на незаангажовані свідчення. Хоча, як це потрактувати...
Якщо такого начитатися, то можна й самому сати ацтеком
Скільки коштів українська нація віддає на стадіони та закупівлю африканських футболістів, а скільки на друкування українських книг?
Чому навіть для державних бібліотек держава практично не закуповує українських книг і не виділяє грошей для передплати українських газет, як було навіть при радянській російській владі. Буквально одиниці нових українських книг поступає в бібліотеки і то переважно, це макулатурні книги, які краще й не читати.
Чи українці дійсно нища раса, як думали німці прийшовши завойовувати, і їм потрібен пан чи поляк, чи німець, чи росіянин?
Подивіться список найбагатших людей чи то в Україні , чи то в Росії. Чи багато ви знайдете там українських прізвищ?. І ось вам результат - дурні бо бідні. Не можемо в себе дома ради дати. А починати треба з раннього дитинства, з перебудови ментальності , церкви,, яка вбиває в голови українцям " хіба це жізнь!! Ось подохнете тоді заживете" Результат на обличчі - розчарування всим і це на Богом даній благодатній українській землі.
Церква ні до чого. Церква в Україні про царство боже вбиває те саме і українцям, і росіянам, до того ж різних протестантів-євангелистів вже більше за православних.
А порівняйте росіян та українців. Як живуть в Україні росіяни та українці. Уже дійшло до того, що росіяни не десь там в Росії, а на Україні розбудовіють не для кого, а для українців - рускій мір!
Втрачені цивілізації - то найзагалковіша сторінка людства. Але не все так безнадійно (хоча зрозумілий образ осені в поєднанні з тугою за втраченим...): були реконструйовані звичаї ацтеків, їхній етикет, правила поведінки та співіснування. Якщо комусь цікаво, можу потім продовжити інформацію.
От же вміє чоловік написати: "...і той пейзаж огортала чистопробна печаль, у ній таїлася відсутність ацтеків" !! Це так влучно і проникливо, аж захотілось вивчити цю фразу напам"ять.
Дякую Вам уклінно за Вашу творчість, шановний пане Жежеро !
Maladec, pane Vitaliku.
За що люблю сучасність, так це за інтернет :-)
Про наявність даної книги хвалиться зокрема "Наукова Бібліотека НПУ імені М.П.Драгоманова"
9(8)
К41
Кинжалов, Ростислав Васильович.
Падіння Теночтітлана [Текст] : историческая литература / Р.В. Кинжалов, А. Бєлов; Пер.з рос. - Київ : Дитвидав, 1959. - 275 с. : ил., рис. ; 22 см. - (в пер.)
64.exe?LNG=&Z21ID=&I21DBN=KV&P21DBN=KV&S21STN=1&S21REF=10&S2 1FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=1&S21P03=A= &S21STR=%D0%9A%D0%B8%D0%BD%D0%B6%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B2,%20 %D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%20%D0 %92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
Знатная книжица, тоже читал. И, кстати, в библиотеку ходить не нужно: есть в сети, см. например http://flibusta . net/b/181132 (точки убрать)
Чудово!