Досі не йде з думки минулий серпень. Він був як ота стара тітка, остання з твоїх тіток, якій хтозна скільки років, але вона завжди весела й привітна, і в хаті в неї все щось печеться-вариться, а в дворі мекає-кукурікає всяка живність. А то раптом приїдеш — і все не так: вона до тебе байдужа, картопля в неї на столі вчорашня, і в дворі порожньо.
От і цей серпень схожий був на цю тітку. Звісно, твоя тітка може колись постаріти чи вмерти, а серпень же здається вічним — і ось він уперше перестав здаватися таким. Одної ночі я аж заплакав од того, що цей серпень не відкривається мені як раніше. Спершу подумалось, що це я розучився його любити. А потім бачу — це таки з ним щось сталося. Йому було цього разу не до мого гостювання. Протягом цілого місяця я зустрів лише трьох комарів — і це в нашому болотяному закутку, де тих комарів завжди тьма. А тепер — троє. Запам"ятався один — горбатенький, з опущеним носом, так, наче він сів на тебе не кров пити, а лиш тому, що немає на цьому світі більше на кого сісти.
Очевидно, спека змусила їх утриматися від розмноження на якийсь час. Однак легко уявилось, що нас запросто може лишитися на цьому світі четверо — я та оці троє комарів, і тоді ми будемо любити одне одного, бо не буде більше кого.
Цей серпень був схожий на тітку
І квіти на лузі поводилися дивно. Їх було мало, хоч і яскравіші, ніж звично — серед вигорілої од спеки трави. Жовтий горошок цвів просто із землі — вся його сила пішла в цвіт і колір, а не в листя й стебло. Бо це забагато — отак і мене забагато цьому серпню.
І ще одне: наприкінці місяця, коли відкурликали журавлі, здалося, що круки спробували замінити їх. У круків такий самий трубний голос, тільки звучить набагато коротше, без модуляцій — а то й добре, бо не порожньо.
5 
1
Коментарі
4