Ексклюзиви
Субота, 07 вересня 2013 09:45
Юлія Ліпіч
Юлія Ліпіч
Юлія Ліпіч

100 гривень на овочі

До паспортного столу рідного райцентру Городок на Львівщині заходжу з братом, щоб у документ вклеїли фото його 25-річного. Мав зробили це торік. Але все якось не до того було.

– То буде не раніше, як за тиждень. Але якщо вам треба ­швидше…

Упізнаю начальницю Олександру Михайлівну. Перетнулася з нею три роки тому, коли змінювала паспорт на новий із чоловіковим прізвищем. Час підганяв, бо на його підставі мала отримати закордонний – для весільної подорожі.

– У нас бланків немає, – сказала тоді паспортистка. – Ну, не зовсім немає, кілька лишилися, – на аркушику написала "100". Купюра зі Шевченком із мого гаманця мігрувала у шухляду робочого столу Олександри Михайлівни.

– Ви ж розумієте, це гонорар. Це як журналістам за статті платять.

У нас бланків немає. Ну, не зовсім немає

Не пояснювала їй, що щойно заплатила не за статтю, а за її порушення.

Брат каже, що йому неспішно. Іде в касу платити штраф. Коли повертається з квитанцією, Олександра Михайлівна розмовляє по телефону:

– Коли ти хочеш іти на базар по огірки та помідори? Сьогодні? Може, краще завтра? Та я теж пішла б, але грошей зараз не маю.

Під дверима паспортистки сидить бабуся із сусіднього села.

– Я свій паспорт загубила, тепер треба новий. Зайшла до неї в кабінет, вона мені щось на листку написала. А я окуляри вдома лишила. Питаю, що треба. Почала щось шепотіти. Я тепер не зовсім добре чую. Вона тоді сказала в коридорі її почекати.

Наступного дня Олександра Михайлівна на місцевому ринку купувала огірки й помідори. Видно, бабуся таки знайшла окуляри.

Зараз ви читаєте новину «100 гривень на овочі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

17

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода