Пʼятниця, 26 лютого 2021 17:02

Леся

150 років від дня народження Лесі Українки спонукають нас не тільки думати про неї та разом із нею зараз, а й мати звичку робити це регулярно. Бо Леся дала у своїй творчості те, чого Україна потребує і досі, – світовий, глобальний, універсальний горизонт. Леся навчила нас думати про себе в термінах світу, бачити у світі дзеркало нас самих. Навчила нас не бути провінцією.

Російська та радянська імперії мріяли перетворити Україну на провінцію, на "окраїну". Але Україна у своїй історії була не провінцією: часом ставала центром певних процесів, часом була великим прикордонням, де через зіткнення культур створювалося щось принципово нове. Це був бойовий кордон – Європи з не-Європою, осілих культур із кочовими, лісу та степу. Великий кордон може бути спасінням і прокляттям: тут ти зустрічаєшся з чужим і або вбираєш його в себе й так розширюєш межі своєї власної культури, або змушений із цим чужим битися не на життя, а на смерть.

На великому кордоні твориться історія. У провінції натомість нічого не відбувається.

Леся Українка творила тоді, коли Російській імперії вдалося вкласти підданим думку-вірус: Україна – ніякий не кордон, а провінція. В Україні не твориться історія – тут тільки осідають її уламки. У провінції нічого не рухається: все загрузло в багнюці.

За своє коротке життя Леся змогла цю "провінцію" з багнюки витягти. Вона дала українській історії велике дзеркало під назвою "світова історія" і навчила нас у ньому себе впізнавати.

Її "Кассандра" – історія про тих, чий голос залишається непочутим, хоча саме вони знають правду чи принаймні її важливу частину. Хіба це не про нас сьогодні, не про наші спроби донести світові свою частинку правди? Її "Оргія" – історія про те, як греки чинять опір цинічній римській асиміляції – хіба це не про українців та імперію? Її "Роберт Брюс, король шотландський" – історія про те, як шотландські "еліти" зрадили свою країну й асимілювалися і як єдиним порятунком для нації виявляється народна низова стихія. Хіба це теж не про нас?

А тепер складніші дилеми. Її "Адвокат Мартіан" – про те, як загрожена спільнота може бути жорстокою до своїх членів, знищувати їхню свободу чи навіть життя. Її "Руфін і Прісцілла" – історія про те, як віра в якусь юну ідею робить людину фанатичною і змушує приносити в жертву не тільки себе, а і своїх близьких. Її "На полі крові" – єретична драма про Юду та Христа – про те, що сліпа віра веде до великих розчарувань, а тому до зради та ганебних вчинків. Її "У пущі" – історія про те, як загрожена спільнота переймається тільки своїм виживанням і не здатна поставити собі запитання, що стосуються самої суті людськості, наприклад питання про красу.

Усі ці тексти, написані понад сто років тому, – про нас, про нас і ще раз про нас. Вони можуть розповідати про конфлікт ранніх християн і Римської імперії, про конфлікт юдеїв та тієї самої імперії, про конфлікт індивіда та спільноти в давній Трої чи в пуританській спільноті Північної Америки, але це все про Україну, про її боротьбу за виживання і про складну дилему: як у цьому виживанні громади дбати і про свободу індивіда. Її твори – про те, як ми швидко зачаровуємося, щоб потім розчаруватися; як ми прагнемо поставити на місце тих, хто прагне зазирнути за горизонт; як агресивно з'їдаємо своїх ближніх, коли вони не схожі на нас. Це все історії про брак суб'єктності, про те, як складно її виборювати, перемагаючи не тільки зовнішній світ, а й самих себе. Бо суб'єктність з'являється не тільки в тих, хто звільнився від свого рабства, а й у тих, хто звільнився від травм свого рабства. Хто хоче йти вперед, а не мститися.

Ми, українці, здебільшого з нехіттю дивимося на те, що не відбувається в нас перед носом. Нас зрідка цікавить світ, і ми не так часто прагнемо ставити собі запитання, які хвилюють когось іще, крім нас. Боїмося визирати за огорожу свого маленького хутора, і нам подобається думати, що весь світ нам щось винен.

Якщо це справді так – саме час почитати Лесю Українку. Вона нас точно виведе з хуторянської сплячки

Зараз ви читаєте новину «Леся». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 671
Голосування Куди плануєте поїхати після всіх карантинів?
  • До моря. У теплі краї
  • У туристичні міста Європи
  • Подорожуватиму Україною
  • Провідаю батьків / родичів
  • Працюватиму. На поїздки немає грошей
  • Мені карантин не заважав подорожувати
Переглянути