Події в Західному Казахстані коментує експерт Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов, 42 роки:
— На нафтових промислах заходу Казахстану вже декілька років тривають схожі конфлікти. Вони пов'язані або з неповною виплатою заробітків, або з недостатніми зарплатами.
Чи не найголовнішою причиною нинішніх бунтів стало те, що працівники дізналися — у відомостях писали значно вищі суми зарплат, ніж ті, що їм реально виплачували. Їх просто обкрадали. Нормальне врегулювання цієї суперечки передбачало б можливість створити професійні спілки, синдикати, які б захищали права робітників. У тому числі, фінансові. Уряд мусить опанувати ці питання, вивести їх у законодавче поле і згодом чітко дотримуватися домовленостей. Це простий шлях. Але якраз його казахська влада і не робить. Така специфіка авторитарних режимів, коли ти робиш, що хочеш, а потім дивуєшся, чому це люди проти тебе повстають.
Попри те, що багато підприємств у Жанаозені належать Китаю, звинувачувати китайців у тому, що вони мало платять, не варто. Адже тамтешній менеджмент майже повністю казахський.
Очевидно, що режим президента Нурсултана Назарбаєва реально злякався того, що відбувалося на Близькому Сході. Казахська влада почала боятися протестів у власній країні, антирежимної, антисистемної опозиції. Тепер це перейшло межу крові.
Раніше жорстке насильство застосовували точково. Воно було спрямоване насамперед проти профспілкових і робітничих лідерів. Два роки тому було те саме. Тоді ще навіть арабська весна не почалася, у Китаї не було земельних конфліктів. Були страйки працівників газових компаній, рукопашні сутички з поліцією, точкове насильство та арешти лідерів.
Далі локального конфлікту події не переростуть. Можливо, перекинуться на весь західний Казахстан, прикаспійські території, докотяться до Алмати, колишньої столиці країни, на півдні. Така специфіка Казахстану, де великі відстані між населеними пунктами і низька щільність населення. У країні погана транспортна інфраструктура, сполучення між регіонами досить слабке.
Імовірність силового придушення висока. Режим Назарбаєва такими діями делегітимізує себе в очах значної частини громадян. Казахська влада вступає в досить нестійкий період. Нурсултан Назарбаєв уже немолодий, має 71 рік. Якихось правил успадкування його влади досі не видно. Які кандидатури розглядатимуть, ніхто не знає. Виникають розбіжності всередині еліти, що може лише підігріти ситуацію. Це теж був один із чинників такого масового і жорстокого застосування насильства. Люди мають переконатися у силі й непорушності центральної влади.
У зовнішній чинник заворушень я не вірю. Усі режими завжди пояснюють свої проблеми зовнішнім втручанням. Це звичайний соціальний конфлікт. Усі ці проблеми казахська влада створила своїми руками. Ними вона може їх і розв'язати.
Розстріли демонстрацій
• 2010 рік — етнічні сутички в місті Ош на півдні Киргизії між киргизами й узбеками. У військових і міліції відібрали близько 300 одиниць вогнепальної зброї. Загинули понад 470 людей.
• Травень 2005-го — в узбецькому місті Андижан відбувся кривавий конфлікт між демонстрантами-ісламістами та узбецькою поліцією. Причиною стало звільнення керівництва місцевого вілоята (області), прихильного до опозиції, та засудження 23 бізнесменів, яких режим президента Іслама Карімова звинуватив у фінансуванні опозиціонерів. Жертвами поліції стало 187 осіб, правозахисники називають більшу цифру.
• Під час конституційної кризи 1993 року в Москві війська, за наказом президента Бориса Єльцина, штурмували будівлю Верховної Ради, де забарикадувалися його противники. Офіційно підрахували, вогонь снайперів і танків забрав життя 187 людей.
3 
1
Коментарі