"Усі російські анексії, починаючи з 2014 року, раптово опинилися під загрозою" – що пише про нас світова преса

7

Путін зазнав у Херсоні найбільшої поразки з початку вторгнення в лютому, але видає його вдома за маневр, і перекладає відповідальність на командувача військ РФ в Україні. Репортаж зі звільненої Снігурівки. Ідеї, як має відбуватися реконструкція України після перемоги, стратегія безпеки проти майбутніх російських вторгнень та ефективна боротьба з корупцією й олігархами. Ось дещо з того, що писали про нас у світових ЗМІ.

"Як Путін видає свою найбільшу катастрофу за успіх", Die Welt, Німеччина

Оголошене виведення російських військ з Херсона на східний берег Дніпра - найважча політична поразка Володимира Путіна з початку вторгнення в лютому.

Російська армія має піти з території, яку Москва вважає частиною території РФ після її анексії лише п'ять тижнів тому. Її Путін погрожував захищати "засобами, які є в його розпорядженні", включаючи ядерну зброю.

Крім воєнних наслідків, політичні також руйнівні. Росії доведеться не лише відмовитися від планів наступу на Одесу, а й подбати про здатність захисту Криму.

Понад те, всі російські анексії, починаючи з 2014 року, раптово опинилися під загрозою. Усі спостерігачі розуміють, що нібито "російські" території можуть бути звільнені за достатнього військового успіху.

 

Росія вже втратила половину територій, захоплених з моменту вторгнення в лютому - райони на північ від Києва, північний схід Харківської області, а тепер Херсон.

На перший погляд це має бути великою проблемою для Путіна. Проте з його владою над ЗМІ йому завжди вдається показати росіянам невдачі в Україні як необхідні, правильні та добрі кроки.

 

Путін уміло маніпулює внутрішніми викликами, які давно б похитнули владу демократично легітимного глави держави, або навіть менш досвідченого автократа.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Доведеться розставляти неприємні пріоритети: захищати житлові об'єкти чи інфраструктуру" - сер Лоуренс Фрідман

Росіяни готували цей відхід кілька тижнів. За кілька днів до заяви про звільнення російське видання "Медуза" повідомило про плани адміністрації Путіна щодо того, як ЗМІ мають висвітлювати виведення військ – акцент на захисті солдатів та населення.

У виведенні військ явно і навмисно звинувачують командувача армії вторгнення Сергія Суровікіна і знімають відповідальність з Путіна.

"Україна рухається вперед на півдні, майже не зустрічаючи опору", The New York Times, США

Українські солдати повільно просуваються вперед на своєму пікапі, лавіруючи між спаленими російськими військовими машинами, виглядаючи міни і просуваючись углиб території, звільненої від російської армії лише кілька годин до цього. Четвер, ясний осінній день, солдати без пригод в'їхали в місто, а деякі жителі, що залишилися, стояли на узбіччях, махали руками і плакали.

 

"Ми так довго на вас чекали! Ми такі щасливі!", - закричала жінка. Люди юрмилися навколо, дивлячись на солдатів.

Українська армія обережно просувається до районів, залишених росіянами вздовж лінії фронту в Херсонській області, наступного дня після того, як міністр оборони Росії Сергій Шойгу оголосив про відступ із західного берега Дніпра, що є останньою серйозною невдачею росіян.

Путін у вересні оголосив регіон російським у заяві про анексію. Херсон – символічний та стратегічний приз у війні, єдиний обласний центр, захоплений Росією з лютого, та ключ до контролю над українським узбережжям Чорного моря.

Українці просуваються сильно замінованими містами і селами, а росіяни обходять мости, підірвані для прикриття відходу. У деяких місцях точаться запеклі бої.

 

Українці взяли без бою Снігурівку – важливий вузол на північ від Херсонщини. Його покинули відразу, що вказує, що росіяни справді відступають. Українці спочатку були скептично налаштовані. Вони побоювалися хитрощів у заяві Росії про відступ. У четвер українські військові заявили, що за останню добу відвоювали 12 міст та сіл.

Українські солдати обережно рухалися Снігурівкою, побоюючись мін та мін-пасток. В одному місці сліди від шин над протитанковою міною, що не вибухнула. Було незрозуміло, з якого боку по ній проїхав щасливий автомобіль.

"Уявляючи мир в Україні", The Economist, Велика Британія

Уявіть Україну-переможницю у 2030 році. Це демократична нація, яка готується вступити в ЄС. Реконструкцію майже завершена. Економіка швидко росте. Вона тримає у страху корумпованих олігархів. Все підкріплює міцна українська армія. Захист від можливого нового вторгнення залежить не від доброї волі Кремля, а від відчуття, що нова російська агресія ніколи не матиме успіху.

Сьогодні, коли пошарпана російська армія відступає з Херсону, кінець бойових дій все ще здається далеким. Але новини, що Україна та її друзі починають викладати свої погляди на майбутнє, мають сенс, бо найближчими місяцями визначать, що може бути наприкінці десятиліття. Це означає думати про те, як відновити повоєнну країну та гарантії безпеки, необхідні для стримування майбутніх загарбників.

 

У минулому західні лідери мудро наполягали, щоб Україна сама визначала свої цілі. Українці гинуть у війні та мають право як суверенна країна самі визначати своє майбутнє. Якщо їм нав'яжуть мир, він навряд чи триватиме довго. Однак на карту поставлено інтереси західних партнерів України також. Якщо війна загостриться, їх можуть втягнути у війну. Якщо Росія, врешті, позбавить Україну перемоги, створивши неспроможну державу, Путін чи його наступники загрожуватимуть безпеці всього НАТО.

Україна також має причини ділитися планами на майбутнє з НАТО. Захід дає зброю та гроші, щоб українці могли воювати. Київ для Альянсу має бути більше партнером, ніж прохачем. Ще одна причина для нього працювати разом із союзниками – пов'язати їх, особливо США. Ніщо не може гарантувати підтримки наступного президента США. Наприклад, якщо це буде Дональд Трамп. Але успішний, чіткий план війни та її наслідків – найкраща доступна гарантія постійної підтримки.

Такий план має містити основу для реконструкції. Українцям треба відновити своє зруйноване життя. Більше того, якщо економіка країни звалиться, звалиться і її демократія.

Донори на зустрічі в Берліні у жовтні спробували накидати план відновлення та оцінити витрати. За підрахунками, відновлення, поки тривають бойові дії, які можуть тривати ще три роки, коштуватиме десятки мільярдів доларів. Початкова реконструкція, яка триватиме ще два роки, може коштувати $100 млрд. Третій етап, по суті, плану Маршалла для України, який, ймовірно, коштуватиме ще дорожче – буде спрямований на створення економіки, яка буде придатною для вступу в ЄС.

Зрозуміло, такі плани вимагають величезних капіталовкладень від приватних інвесторів. Декілька десятків урядів та кредиторів будуть залучені до створення основи для залучення зовнішніх грошей. Якщо їхні гранти та кредити будуть розкрадені олігархами, країна зазнає краху. Отже, Україна та її прихильники мають використати національну мету, виковану у війні, щоб дати антикорупційним силам вплив на поліцейські органи, які б слідкували, як витрачаються гроші.

Якщо Україна хоче процвітати, їй також потрібна безпека. Щоб бути життєздатною, необхідно зберегти доступ до Чорного моря. Багато хто зосереджується на тому, скільки землі повертається Україні. Путіну потрібно зазнати рішучої поразки. Крім цього, перемога України залежатиме від здоров'я її демократії та від кількості її звільненої території.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Політичне завдання з Кремля – взяти Бахмут" – Іґаль Левін

Коли бойові дії припиняться, Росія продовжить швидке переозброєння. Тому Києву будуть потрібні надійніші західні гарантії безпеки, ніж ті, які явно не змогли стримати Путіна у 2014 році й, знову ж таки, цього року. Членство в НАТО стане золотим стандартом, за яким напад Росії на Україну вважатиметься агресією проти всього Альянсу. Але США та багато союзників не бажають йти на прямий конфлікт із Росією. Туреччина, яка все ще відкладає вступ Швеції та Фінляндії, теж може чинити опір.

Більш правдоподібна альтернатива, висунута у вересні українським чиновником та колишнім генсеком НАТО, ґрунтується на чомусь схожому до спеціальних відносинах США з Ізраїлем. Київська угода про безпеку передбачає мережу юридичних та політичних зобов'язань між Києвом та його союзниками. Деякі країни обіцяють військову, фінансову та розвідувальну підтримку у разі нападу РФ. Інші підуть лише на санкції. План також передбачає інвестиції у постачання зброї та в оборонну промисловість України протягом десятиліть.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Китай ставатиме агресивнішим щодо США. Це призведе до конфронтації" - Юрій Пойта

Не плекайте ілюзій, наскільки важко буде здійснити цей договір. Занепокоєння викликає стан західної військової промисловості, яка занепала після розпаду СРСР. Їй може бути важко підтримувати постачання зброї та боєприпасів до України, доки тривають бойові дії, не кажучи про те, щоб випередити Росію, яка теж озброюватиметься після закінчення війни. Робота з нарощування виробництва зброї має розпочатися негайно шляхом створення ланцюга замовлень та раціоналізації закупівель.

Інше занепокоєння, що Заходу може забракнути витривалості. Опитування республіканців у США та виборців у східній Німеччині, а також антивоєнні протести у Римі та Празі показують, що підтримку України не можна сприймати як належне. Уряди всюди мають обмежені запаси грошей та уваги. Америка має й інші справи, на приклад, з Китаєм. Після десятиліть передачі своєї безпеки США, ЄС ледве почав зважати на додаткову відповідальність, яку має взяти на себе.

Захід має побачити, що витрачання багатьох мільярдів доларів в Україні – не акт благодійності, а акт самозбереження. В останні десятиліття Росія раз на кілька років розпочинала війну на своїх кордонах. Путін розглядає сьогоднішній конфлікт як зіткнення цивілізацій між Росією і Заходом. Половинчаста підтримка України Заходом його не заспокоїть і не призведе до відновлення відносин із Росією, як сподіваються деякі європейці. Навпаки, це переконає його в тому, що Захід у занепаді та вразливий. Якщо Путін створить в Україні державу, що не відбулася, наступною мішенню його агресії стануть члени НАТО. Мрія України про перемогу забезпечить міцний мир для її 43 млн. жителів. Це також забезпечить мир для безлічі людей по всій Європі.

×