"Війни за радянську спадщину не закінчаться" – Хел Брендс

Думки у виданні Bloomberg оглядача Хела Брендса

Війни, які спровокували люди, також можуть бути спричинені глибинними історичними процесами. Для підтвердження подивіться на бойові дії в Україні. Цей конфлікт – справа рук Путіна, правителя, який вирішив відновити велич Росії, знищивши незалежну Україну. Тим не менше, це також частина великої історії про те, що відбувається, коли імперії розпадаються.

Бойові дії в Україні – остання та найгірша з воєн, що велися за залишки СРСР. Імперії, чия передсмертна агонія триває через 30 років після того, як сам Союз припинив існування. На жаль, вона не буде останньою.

ХХ століття стало свідком розпаду великих євразійських імперій, що колись домінували у світових справах. Перша світова війна зруйнувала Російську, Австро-Угорську, Османську та Німецьку імперії. Друга світова зруйнувала імперії, керовані Токіо, Римом і ще раз Берліном. Деколонізація згодом покінчила з Британською, Французькою та Португальською імперіями. А закінчення холодної війни занапастило СРСР, який спочатку втратив свої сатрапії у Східній Європі, а потім розпався на 15 незалежних держав.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Неймовірні втрати росіян послаблюватимуть Росію, робитимуть її поступливішою" – Стівен Бланк

Однак імперії швидко не вмирають. Їхній розпад, як писав історик Сергій Плохій, це "швидше процес, ніж подія". Коли величезне утворення, що колись скріплювалося залізною дисципліною метрополії, відходить, не чекайте одразу нового, стабільного статус-кво.

Напруженість, що триває на Балканах і Близькому Сході, нагадує про те, що спадщина Австро-Угорської та Османської імперій все ще працює. Відносини між Великою Британією та її колишніми колоніями продовжують розвиватися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ситуація в Херсоні – головна інтрига військового протистояння між Росією та Україною" – Сергій Згурець

Оскільки СРСР керували так жорстоко, його розпад був особливо неприємним. Розпад радянської держави усунув обмеження, що пригнічували етнічну напруженість та національне суперництво між складовими частинами імперії. Він породив нові, політично нестабільні держави. Це прискорило безперервну боротьбу між Росією і державами й народами, які тепер намагалися вирватися з-під влади Москви.

Результатом стало те, що вчені назвали "війнами за радянську спадщину" – серія кривавих конфліктів за оспорювані території від Східної Європи до Середньої Азії. У 1990-х війни трясли Нагірний Карабах, Придністров'я, Чечню, Абхазію, Південну Осетію та Таджикистан, часто залучаючи сусідні держави і міжнародні миротворчі сили. Деякі з цих конфліктів відтоді затихли. Інші, як-от суперечка навколо Нагірного Карабаху між Вірменією і Азербайджаном або боротьба між Грузією і підтримуваними Москвою провінціями Південної Осетією і Абхазією, що відкололися, знову переросли у великі міжнародні конфлікти. Розпад СРСР був геополітичним землетрусом, повторні поштовхи дестабілізують міжнародну систему навіть сьогодні.

Україна постраждала від цих потрясінь найбільше – нинішня війна відрізняється лютістю боїв та тотальністю зусиль Путіна стерти з лиця землі ще одну країну. Її найбезпосередніші витоки можна знайти в дедалі більш тоталітарному характері путінського режиму, що дозволяє йому бути агресивнішим. А також вимагає від нього пошуку зовнішніх ворогів, а також у питанні, чи приєднається Київ до Москви чи до Заходу.

Це також частина більшої пострадянської метушні. Декларація незалежності України наприкінці 1991 року допомогла зруйнувати радянську державу і прискорити розпад імперії. Тому не дивно і, на жаль, символічно, що Україна перебуває в центрі зусиль Путіна щодо відновлення панування, яке колись мала Москва.

Війна пішла не так, як планував Путін. Україна чудово оборонялася і ще довго чинитиме опір насильницькому включенню до сфери впливу Росії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Західні еліти не билися на брудних вулицях міст. Їм не зрозуміти гопника Путіна" – чеський кримінолог Петр Пойман

У цьому випадку прагнення Путіна до імперського відродження прискорило формування української національної ідентичності. Проте, якщо Росія заплатить високу ціну за свою пригоду, це не означає, що війни за радянську спадщину закінчаться.

Щоразу, коли російсько-український конфлікт буде нібито закінченим, розділова лінія між двома арміями може просто стати ще одним оспорюваним пострадянським кордоном, де часта напруженість викликає періодичне насильство. Виграє Росія чи програє, результат змінить баланс сил у колишньому СРСР, що, можливо, призведе до повторної ескалації старих суперечок із Молдовою, Грузією чи іншими державами.

Потенціал насильства в Центральній Азії залишається високим, про що свідчить антиурядовий заколот у Казахстані, який спровокував втручання Росії раніше цього року. Зміна влади або військовий заколот у Білорусі – ні те, ні інше не можна виключити через гостре невдоволення автократичним режимом Олександра Лукашенка. Сили там також можуть розпочати боротьбу за місце цієї країни між Росією та Заходом.

На початку 1992 року одна американська газета попередила, що проблеми, викликані "досі роздробленими, озброєними ядерною зброєю осколками останньої великої світової імперії", тільки починаються. Навіть коли нинішня війна закінчиться, довге і жорстоке потойбічне життя цієї імперії збережеться.

Переклад Gazeta.ua

×