"Росія обирає Захід, а не Китай" – Вітольд Юраш

Думки в польському виданні Onet голови польської неурядової організації "Центр стратегічного аналізу", оглядача й колишнього дипломата Вітольда Юраша

Піврічна війна показала живучість багатьох абсолютно невідповідних до дійсності, часто ірраціональних і, що ще гірше, навмисно створених росіянами та їхніми спецслужбами міфів, напівправди й брехні. Усі вони більшою чи меншою мірою функціонують у публічних дебатах у світі. Відрізняється лише опір націй і держав наративам, вигоду від яких має Росія.

Перший і головний міф, що є щось, знане як "російська душа", і що сама Росія "загадкова" чи "таємнича". Ця душа в поєднанні з нібито наявною таємницею означала б, що РФ не можна міряти тією ж міркою, що й інші країни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Війна з Росією триватиме десятиліттями. Маємо бути готовими" – Олександр Хара

Ніколи не пояснюється, що це й звідки взялася ця унікальність Росії, бо на таке питання взагалі немає відповіді, а вся історія загадкової душі – гігантський інтелектуальний обман. Розповідь, що Росія має секрет, має одну мету – підірвати будь-який раціональний аналіз і політику, що випливає з нього, щодо Москви.

Ще химерніший конструкт – приписати Росії та росіянам якусь особливу, знову ж таки явно таємничу, і тому невимовну духовність. Насправді це не так. Ні в Росії, ні в росіян немає особливої духовності, але все вказує, що вони є доволі приземленим народом і державою.

Моральність у Росії у катастрофічному стані. РФ – аморальна держава з усіх можливих поглядів. Сексуальної етики практично немає, сексизм і расизм – норма, а не винятки. Гендерні відносини й людські стосунки мають насильницький характер. Багаті мають більше прав, ніж бідні. А капіталізм набув найжорстокіших форм.

Другий міф – Володимир Путін збожеволів. Цей наратив має змусити Захід іти на поступки, інакше світові загрожує, наприклад, ядерна війна внаслідок цього божевілля. Історія президента РФ, який повністю втратив розум, насправді лише настирливіше повторення так званої тактики безумця, яку застосовувала адміністрація США під час президентства Річарда Ніксона.

Американці тоді намагалися переконати СРСР, що їхній президент абсолютно непередбачуваний, і з ним краще вжитися, інакше може статися ядерна катастрофа.

Протилежний і додатковий наратив про божевільного Путіна, що він, мовляв, спланував кожен крок. Тим часом усе, що знаємо про нього, вказує, що він радше тактик, ніж стратег, і часто діє інтуїтивно, а нерідко й під впливом емоцій. Наратив, що подібно до шахіста, планує на кілька ходів уперед, має паралізувати Захід, який, спостерігаючи невдачі Росії, не має використовувати можливості, бо невдачі насправді були заплановані.

Про те, що росіяни рідко діють на основі чіткого плану, написав 1946 року засновник американської совітології Джордж Кеннан у роботі "Довга телеграма", заявивши, що радянська влада рідко діє за жорстким планом. Через 76 років цей висновок Кеннана, як і багато інших, залишається в силі.

Інший тип маніпуляції, які використовують росіяни, заманює Захід перспективою союзу Заходу з Росією проти Китаю, якої не існує. Однією з причин нібито прагнення Москви досягти такого союзу в обмін, зрозуміло, на поступки в Центральній і Східній Європі, може бути масове заселення Сибіру китайцями. Річ у тім, що нічого подібного ніколи не було й немає. Росія, розуміючи силу Китаю, ніколи не піде проти Заходу на такий союз.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Неймовірні втрати росіян послаблюватимуть Росію, робитимуть її поступливішою" – Стівен Бланк

Додаткова причина – росіяни органічно не здатні психологічно прийняти роль молодшого партнера, чи то з Заходом проти Китаю, чи з Китаєм проти Заходу.

Ще один міф, в основі якого теж Китай, – російська агресія, що триває, щодо Заходу має означати поворот у сторону Пекіна. Насправді Москва, хоча нині вона тактично ближча до Пекіна, ніж до західних столиць, також усвідомлює, що вона ніколи не зможе грати з Китаєм так, як грає із Заходом.

Агресія Росії щодо Заходу парадоксально доводить, що Росія обирає Захід, а не Китай. Річ у тім, що вона вибирає його доволі своєрідно, що можна порівняти із ситуацією, коли буйний чоловік б'є майбутню дружину на стадії заручин. Росіяни, які реально оцінюють те, що вони тільки слабшатимуть, намагаються змусити Захід змиритися зі своєю бандитською поведінкою, бачачи в ньому джерело своєї сили в майбутньому.

Вищезгаданий реалізм росіян є щось, що повністю суперечить іншому міфу, який вони намагаються створити. У цьому міфі вони уявляють себе ірраціональною нацією, іноді навіть схильною до божевілля. Мета такого наративу така сама, як у путінського безумства. Історія зі схильністю до ірраціональної поведінки – налякати Захід, який би стежив за тим, щоб росіяни не втратили "терпіння", якого в них нібито мало.

Насправді росіяни жорстоко приземлені, цинічні та надреалістичні. Це не означає, звичайно, що їм не властиво помилятися. Проте - результат не відірваність від реальності.

Росіяни схильні до далекосяжного ризику, і зневага, яку вони відчувають до, як самі себе переконали, "зніженого" і "гомосексуального" Заходу, часто перетворює схильність до ризику до схильності до бравади, а також до здатності до високих ставок задля постійних торгів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ситуація в Херсоні – головна інтрига військового протистояння між Росією та Україною" – Сергій Згурець

Ще один міф, створений спочатку совітами, а тепер росіянами – до влади в Кремлі можуть прийти радикали, колишні прихильники жорсткої лінії в комуністів, а тепер для різноманіття ультранаціоналісти, і тому Кремль не може йти на поступки Заходу. Бо, мовляв, якщо піде, влада буде повалена цими радикалами. До того ж на користь самого Заходу в такому сценарії йти на поступки совітам/росіянам, бо з радикалами неможливо, взагалі, говорити. Насправді цих радикалів як реальної сили, ніколи не було, і поступки зі сторони Москви цілком можливі. Як казав Кеннан, Москва майже завжди поступається силі. Однак це відбувається за однієї умови – не втратити лице.

Доволі популярний міф про "хорошого царя і поганих бояр". Він каже, що Путін – той, з ким можна було б говорити, якби не оточення. Для внутрішньої аудиторії – правитель не несе відповідальності за помилки, бо в цьому вина винятково оточення. Різновидом цієї історії є ще одна – про добрих росіян і погану владу в Росії. Росіяни в цьому випадку мали б бути абсолютно несхожі на свою країну, їм мала б бути властива прямолінійність і доброта щодо інших. Насправді це не так – Росія зі своєю жорстокістю така сама, як і її суспільство.

Переклад Gazeta.ua

×