"Путін додатково атакував легітимність української держави" – Адріан Каратницький

Думки у виданні Politico колишнього президента Freedom House, старшого наукового співробітника Atlantic Council Адріана Каратницького

Напад Володимира Путіна на Україну є першою міждержавною війною в наш час, коли на карту поставлено як виживання держави, так і всієї нації. У ХХ й ХХІ століттях великі війни й конфлікти часто загрожували суверенітету держав або виживанню націй і національних меншин. Але ця війна безпрецедентна тим, що наражає на ризик обох.

Ця подвійна екзистенційна загроза пояснює запеклий опір України та є головною причиною масового прояву національної солідарності, яка об'єднала заможних і бідних, професіоналів і робітників України, громадянське суспільство й олігархів, православних, католиків, євангелістів, євреїв і мусульман. Усі зробили внесок у дивовижні бойові успіхи України.

Геноцид не обмежується повним чи частковим знищенням етнічної групи. У цьому випадку – це спроба Росії знищити народ, зв'язаний ідентичністю, що сягає корінням у відносно новий громадянський конструкт – багатонаціональну, багатомовну українську державу. Реальність цього геноциду, що зароджується, є ще однією причиною, щоб Захід зробив усе можливе, щоб запобігти перемозі Путіна. Якщо йому дозволять стерти Україну з мапи світу, то це буде не просто моральна катастрофа. Це спровокує гуманітарну катастрофу, яка просочиться далі в Європу й лише спонукатиме найагресивніші інстинкти Путіна щодо інших сусідів Росії.

За 30 років існування сучасної України етнічні українці й національні меншини поступово долали мовні й культурні відмінності. Цей процес частково був спричинений анексією Криму Москвою 2014 року й фактичним захопленням Росією частини Донбасу. Вони сформували потужний громадянський патріотизм, який поєднує тих, хто ідентифікує себе як етнічних українців, з тими, хто ідентифікує себе як українець через громадянську гордість за свою недосконалу, але демократичну, вільну й толерантну державу.

Опитування, проведене шановними українськими соціологами у березні 2017-го, показало, що близько 92% українців вважають себе етнічними українцями в порівнянні з 79% 2001-го. Лише 6% українців назвали тоді себе росіянами.

Це різноманітне і всеосяжне почуття української ідентичності уособлює президент Володимир Зеленський – єврей, який виріс у російськомовному середовищі. Але чиє могутнє лідерство під час війни ґрунтується на його надприродному розумінні того, як об'єднати багато течій, що становлять сучасну українську націю.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Крах Російської імперії залежить від України" – Ах'яд Ідігов

Поведінка Росії у війні й окупації дає зрозуміти, що Кремль розуміє цю політичну й культурну динаміку, а також свою здатність задушити її.

Зазвичай сили-завойовники роблять кроки, щоб завоювати серця і уми, розвіяти суспільні страхи, дати надію на безпеку й стабільність. Щоб заспокоїти місцеве населення, окупанти зазвичай шукають колаборантів, які можуть дати новому режиму місцевих людей, і пробують залучити на свій бік переможених.

На захоплених з лютого частинах України Росія від такої тактики відійшла. Замість того, щоб формувати кадри з місцевих лідерів чи навіть людей з Донбасу й Криму, головний помічник Путіна й колишній прем'єр Росії Сергій Кирієнко став гауляйтером команди російських адміністраторів, яких вербують для управління органами місцевого самоврядування та проведення політики геноциду, терору, репресій, фільтраційних таборів, викорінення місцевих традицій і витіснення української культури, мови й освіти

Російська тактика спрямована на перевиховання українців, щоб позбавити їх етнічної ідентичності. Це означає набагато більше, ніж нав'язування російських текстів і навчальних програм. У звіті Держдепу зазначається, що близько 260 тис. українських дітей розлучили з батьками, вигнали зі своїх громад і насильно депортували в Росію в рамках процесу "деукраїнізації". Загалом 1,6 млн українців, які були під російською окупацією, були насильно вивезені до Росії. Величезна кількість з них зазнала фільтраційних таборів, ув'язнення, тортур і допитів. Усі ці дії проти цивільних – воєнні злочини.

Для виявлення і затримання українських патріотів фільтраційні процедури передбачають тимчасове затримання з подальшим інтенсивним допитом, під час якого запитується інформація не лише про особу, а й про її сусідів.

Ще одна російська тактика – навмисна спроба обезлюдити Україну. Враховуючи сильне почуття національної ідентичності, що розвинулося за 30 років сучасної української державності, і запеклий суспільний опір зовнішньому правлінню, Росія проводить воєнну політику, спрямовану на вигнання українців зі своєї країни. За даними ООН, у результаті російської агресії налічується понад 8,7 млн внутрішньо переміщених осіб. Більшість із них тепер у центральній та західній Україні. Крім того, за оцінками ООН, кількість біженців, які втекли закордон – 6,3 млн осіб, з яких 2,5 млн – діти. Загалом це близько 40% населення країни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Українські війська відвоювали частину території" – що пише про нас світова преса

Депопуляція посилюється навмисним знищенням тисяч українців окупаційними військами, як у Бучі й Ірпені, і вбивством ще десятків тисяч шляхом невибіркових ударів по багатоквартирних будинках, торгових центрах, школах і театрах. До цього належить майже повна руйнація Маріуполя – міста, в якому раніше жило 500 тис. осіб, а зараз воно перетворилося на місто-примару, де проживає лише 100 тис. осіб.

Після сталінського й гітлерівського кривавих режимів учений-юрист Рафаель Лемкін 1941 року запровадив термін "геноцид" і став рушійною силою ухвалення Конвенції ООН про геноцид. Лемкін, уродженець Львова, зауважив, що "геноцид необов'язково означає негайне знищення нації. Він задуманий як узгоджений план різних дій, спрямованих на руйнування базових засад життя людей певної національної групи". Дії Росії явно підходять під визначення Лемкіна.

Навіть за вужчим визначенням, що міститься в Конвенції ООН про геноцид, поведінка Росії відповідає критеріям геноциду, оскільки напади Росії на мирних жителів мають на меті навмисне створення "членам групи умов життя, розрахованих на її повне або часткове фізичне знищення".

Знищення української нації та її ідентичності шляхом усунення її політичних, суспільних і культурних лідерів супроводжується явним придушенням мови, культури, історії і системи освіти. Всі ці дії виправдовуються перед російською внутрішньою аудиторією поширенням пропаганди про нібито міжнаціональну ворожнечу.

Російське державне й підконтрольне державі телебачення – пряма копія "Радіо тисячі пагорбів" Руанди під час геноциду 1994 року. Воно постійно вкидає мову ненависті, відкидає ідею окремої української ідентичності й незалежної держави як злочинну форму ультранаціоналізму й дегуманізує українців, говорячи про них, як про "хробаків".

Путінська війна спрямована не на захист російськомовного населення і не на створення нейтральної та демілітаризованої України. Він проводить політику ліквідації українців як нації та держави.

Ще 2008-го Путін сказав президенту Джорджу Бушу-молодшому, що "Україна – не країна", заклавши основу для можливого наступу на суверенітет України. До липня 2021 року Путін розробив ширшу й небезпечнішу концепцію в есе "Про історичну єдність росіян та українців". У цьому тексті він заявив про "духовну єдність" українців і росіян, і стверджував, що українці – частина "спільної триєдної нації", і вони начебто були штучно відокремлені від Росії та росіян внаслідок помилкової політики радянських часів і маніпуляцій Заходу.

Путін додатково атакував легітимність української держави, хибно стверджуючи, що оскільки немає окремої української нації та її відокремлення від росіян, то немає й справжньої історичної основи для української державності. Він стверджував, що Україна – продукт махінацій Польщі, Австро-Угорщини, Леніна й перших правителів СРСР, а також сьогоднішніх США та їхніх європейських союзників.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українське суспільство встояло проти Януковича. Встоїть і проти Путіна

Сьогодні Росія доводить ці заяви до логічного завершення, готуючись до бутафорських референдумів на окупованих частинах України щодо їхнього "приєднання до російської держави".

Щоб переконати росіян у легітимності доказів на користь руйнування української ідентичності й державності, Путін і кремлівські пропагандисти далі заявляють, що Україну штучно готують як "антиросійський" політичний проект Заходу, покликаний загрожувати безпеці Росії.

Враховуючи величезні переваги Росії у військовій могутності, ядерній зброї, населенні, природних ресурсах і ВВП, а також той факт, що Україна ніколи не вступала в бій з російськими військами за межами української території, думка про те, що Україна є загрозою для Росії, явно абсурдна. Проте ця ідея зараз є центральною для російської пропаганди.

Росія також оголосила "денацифікацію" як додаткову головну мету. Цікаво, що російські пропагандисти дедалі частіше називають українців не нацистами, а маленькими нацистами – "нациками". Використання зменшувального слова для мерзенної ідеології не випадкове. "Нацики" задумані не як синонім нацистів, але як синонім націоналістів. А націоналізм, своєю чергою, використовується як синонім тих, хто прагне захистити самобутню українську національну ідентичність у межах української держави.

Використовуючи ці терміни, російська пропаганда прагне перетворити національну ідентичність, українську культуру, її історичний наратив і мову на ідеологію, до того ж на вкрай небезпечну ідеологію. 30 років державної незалежності сприяли величезному культурному й мистецькому пробудженню в Україні. Тисячі романів, оповідань, біографій, фільмів, п'єс та інших творів мистецтва ґрунтуються на ідеї української державності, мовної та етнічної самобутності. Мета Путіна неминуче означає майже повне знищення великої літературної, культурної і мистецької спадщини в масштабах, небачених з часів Другої світової війни.

Життя українців, які зараз перебувають під окупацією, дає уявлення, який би мала вигляд Україна, якби Путін досягнув своєї мети повного завоювання. За повною перемогою Росії піде спустошена й обезлюднена країна, жителі якої живуть в умовах тоталітарного режиму політичного терору, тотальної цензури ЗМІ й жорсткого ідеологічного контролю.

Культурна та ідеологічна війна, яку Путін планує розв'язати проти поколінь українців, які нині живуть в умовах незалежності, буде безпрецедентною за своєю жорстокістю.

Перемога Путіна означатиме прихід до влади жорстокого режиму, який прагне знищити українську культуру й громадянське суспільство. На території України, яку контролює Росія, мільйонам людей доведеться придушити свою етнолінгвістичну ідентичність, яка укорінилося за 30 років. Для мільйонів українців російське правління поставило б перед жорстким вибором – очиститися від своєї етнічної приналежності або зазнати етнічної чистки. Перемога Росії також означатиме, що за початковою втечею 6 млн українців до Європи та в інші місця підуть втечі багатьох додаткових мільйонів, для яких життя стане нестерпним.

Це чітко показує ставки в мужній боротьбі України проти путінської Росії. Саме з цієї причини прихильність Заходу до озброєння України не має слабшати. Нездатність підтримати Україну й тиснути на Росію не лише призведе до подальшої практики геноциду, поглиблюючи масовий гуманітарний і правозахисний жах, але додасть сміливості агресивній і дедалі репресивнішій Росії загрожувати іншим сусідам. Ми не можемо дозволити цьому статися.

Переклад Gazeta.ua

×