Історик та політолог Сергій Маркедонов вважає, що перемога опозиції у Вірменії не змінить ситуації в країні.
Головна причина - опозиційні політики не мають нічого спільного, окрім вимоги відставки Сержа Сарґсяна, написав він у статті на Carnegie.ru.
Країна опинилася в непростій ситуації. З одного боку влада, що має неабиякий дефіцит легітимності, а з іншого - опозиція без чіткої конструктивної програми. Серед опозиції найбільш помітним є Нікол Пашинян. Але його прихильники не зможуть швидко і радикально змінити складні зовнішні умови, в яких знаходиться Вірменія, якщо тільки не підуть на солідні поступки. Але саме за це сварять опозиціонери попередню владу. 21 квітня у Нагірному Карабасі вперше за два роки загострилася ситуація. Це свідчить, що на Єреван знову намагаються тиснути ззовні, вважає експерт.
Вірменія тривалий час відрізнялася від інших пострадянських країн. Там не проводилися референдуми про продовження президентських повноважень і відповідні конституційні реформи. Тепер же, після конституційної реформи 2015-го, обов'язки між прем'єром та президентом розподілилися. Глава держави перетворився на символічну фігуру. Він може бути при владі лише один семирічний термін. Ключові управлінські важелі опинилися в руках прем'єра.Термін прем'єрських повноважень - п'ять років, але висуватися на пост глави уряду можна необмежену кількість разів. Головне, аби партія, яка висуває кандидата, перемагала на виборах. Або успішно формувала правлячу коаліцію.
Опозиція називає Сарґсяна диктатором, душителем свободи, корупціонером, зрадником національних інтересів. Але "кровавий мітинг" 2008-го влаштував його попередник Роберт Качарян. Сам Сарґсян дозволяв опозиціонерам регулярно виходити на вулиці - в 2013, 2015 та 2016 роках та періодах між ними. Він допускав до законодавчих органів опозиціонерів. В тому числі таких заядлих, як Нікол Пашинян.
Сарґсян прагнув до багатовекторної політики у розвитку країни. Налагоджував відносини з Кремлем, але домагався поступок з боку ЄС, заключив угоду про всеоб'ємлюючу співпрацю з Європою. Задля балансу на міжнародній арені він не визнав незалежність Нагірного Карабаху (населена вірменами область в Азербайджані. Конфлікт там триває з 1980-х, найгостріше військове протистояння було у 1991-1994 роках. Конфлікт заморозили за сприяння голів Росії, Франції та США. У 2016-му відбулася "чотириденна війна". Саме після неї Сарґсян міг визнати незалежність регіону, але не скористався цим, вважають у вірменському суспільстві. - Gazeta.ua). Сарґсян родом звідти і став відомим як політик саме в результаті конфлікту 1990-х.
Пашинян ще у квітні висунув лозунг "Єдність мінус Сарґсян". Таким чином натякнув на те, що готовий до діалога, але без старого політика. Сарґсян сам пообіцяв у 2015-му, що покине політику після закінчення повноважень. Мітингарі на вулицях не стільки підтримують опозицію, скільки протестують проти того, щоб він лишився.
"Невдоволення політикою влади може винести на поверхню випадкових персонажів, які не володіють достатнім рівнем компетентності та підготовки для управління країною. Такому сценарію сприяє і те, що протест розширюється насамперед за рахунок молоді. Погано організоване, без чітких політичних лідерів рух стає зручним об'єктом для маніпуляцій", - вважає Маркедонов.
Це може сприяти втручанню в політику Вірменії із зовні, додає він.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: До протестів у Єревані приєдналися військові. Кремль прокоментував можливість втручання
23 квітня прем'єр-міністр Вірменії Серж Сарґсян подав у відставку на фоні вуличних протестів, які тривали з 13 квітня. "Нікол Пашинян мав рацію. Я помилився. У такій ситуації кілька рішень, але на жодне я не піду. Це не для мене. Я залишаю пост керівника країни, пост прем'єр-міністра Вірменії. Вуличний рух проти мого прем'єрства. Я виконую вашу вимогу", - йдеться в опублікованій ним заяві. 22 квітня Сарґсян заявив, що буде готовий до "інших місій" тільки після того, як забезпечить безпечний розвиток країни і досягне "гідного врегулювання" карабахської проблеми.
Коментарі