"Падіння Лимана стало лише першою катастрофою Путіна. Далі буде більший удар" – що пише світова преса

Проводячи фальшиві референдуми про анексію і роблячи порожні погрози ядерною зброєю, які не зупиняють ЗСУ, Росія більше не має міжнародно визнаних кордонів і її перестають боятися. Це дає Україні шанс відвоювати втрачені території, включаючи Крим. І торгівля страхом Путіна, на що США мають відповісти ще більшою підтримкою України. Ось дещо з того, що писали про нас у світових ЗМІ.

"Анексії Росії в Україні – юридичний та стратегічний бардак", The Economist, Велика Британія

"С чего начинается родина?" – патріотична пісня з радянських фільмів, які прославляють КДБ, одна з улюблених у Путіна. 2010 року він незграбно зіграв її на піаніно на благодійному концерті. Цього тижня пісня набула іронічного підтексту. Після того, як Дума анексувала окуповані території на сході та півдні України, Москва більше не знає, де починається батьківщина.

З чотирьох областей лише одна майже під повним контролем Росії. Українська армія швидко просувається за декількома напрямками, а лінія фронту мінлива. 3 жовтня, коли Дума готувалася до голосування, речник Путіна Дмитро Пєсков заявив, що не може точно сказати, які частини областей тепер входять до складу Росії.

 

НАТО відкинуло анексії. Але Путін неодноразово присягався використати ядерну зброю для захисту анексованої батьківщини. Це не зупиняє українські війська, але зменшило довіру до ядерних погроз Росії. Розпливчастість червоних ліній РФ підвищує можливість випадкового обміну ядерними ударами.

Анексії поклали край будь-яким надіям західних країн на припинення вогню і переговори найближчим часом. Президент Володимир Зеленський заявив, що вестиме переговори лише з наступником Путіна. Західні союзники підтримують амбіції Києва повернути всі території, захоплені РФ із 2014 року. Але неофіційно деякі країни проводять різницю між територіями, окупованими після 24 лютого, і тими, що були окуповані у 2014 році. Крим відносять до другої категорії. Багато країн, які підтримують Україну, не хочуть погоджуватися з її прагненням повернути собі півострів.

"У ЄС розкол між країнами, що дотримуються американо-британської лінії, що Україна має просто перемогти, і тими, хто дотримується лінії Париж-Берлін, що важливо не принижувати Росію, і що війна закінчиться переговорами", – каже Боб Дін з Інституту Клінгендаля, голландського аналітичного центру.

Багато хто потай вважає, що Україна навряд чи поверне собі Крим військовим шляхом, і, зрештою, може прийняти його анексію Росією в рамках мирної угоди. Навіть США іноді давала зрозуміти, що ставляться до Криму інакше. Коли Київ у серпні бомбив російську авіабазу на півострові, Пентагон зазначив, що під час нападу не застосовувалася американська зброя.

Тепер, коли всі окуповані території України поставлені Росією в один ряд із Кримом, уявити таку операцію ще важче.

"Досі Крим був чимось іншим. Навіть якби українці ніколи не говорили про це публічно, вони розуміли, що на Заході та в російському сприйнятті є різниця, і, можливо, доведеться закінчувати війну, не повертаючи його. Анексія поховала це", - каже Густав Грессель із Європейської ради з міжнародних відносин.

За міжнародним правом, всі анексії Росії однаково нелегітимні. Кордон України з Росією, визнаний на міжнародному рівні, він проходить по кордону, який існував між Українською і Російською РСР, коли обидві були в СРСР, до розпаду в 1991 році. Країни пообіцяли поважати їх у Договорі про дружбу в 1997 році та ратифікували чіткий договір про кордони у 2003 році.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "В Росії ухилення від мобілізації сягатиме катастрофічних масштабів" – Кирило Михайлов

Росія виправдовує захоплення Криму та сходу України прецедентом втручання НАТО в Косово у 1999 році та проголошенням незалежності цієї країни у 2008 році. Багато країн, зокрема п'ять членів ЄС, досі не визнають Косово. Лише кілька країн визнали анексію Криму. В основному клієнти Росії, такі як Нікарагуа та Сирія.

"Ідеальним результатом з погляду Берліна було б, якби Росію відкинули до ліній 24 лютого, що призвело б до свого роду переговорів", - каже Яніс Клюге з Німецького інституту міжнародних відносин та безпеки.

Але зараз, додає він, все, що має значення, це те, як війна розгортається на місцях. Якщо бойові дії для Росії підуть так погано, і Крим повернеться до України, "Путіна, ймовірно, більше не буде".

4 жовтня українські війська продовжили швидке просування на південь до Херсона. Позиції росіян місцями прорвані. Ціль України щодо відвоювання всієї втраченої території вже не виглядає такою неправдоподібною.

"Ядерний бум Росії – ознака паніки", The Atlantic, США

Думки професора Школи перспективних міжнародних досліджень Університету Джона Гопкінса Еліота Коена

Маргарита Симоньян, один із провідних російських пропагандистів, за сім місяців перейшла від абсолютної впевненості, що Київ впаде за кілька днів, до чогось на кшталт розпачу через безладну мобілізацію в Росії та поразки на полях битв.

У своїх промовах, оголосивши про анексію чотирьох українських областей, які його пошарпана армія не контролює повністю, Путін підняв примару ядерної війни. У найкращих традиціях радянського авантюризму говорив про Хіросіму та Нагасакі, називаючи їх американським прецедентом. З того часу загрозу посилили підлеглі, такі як Дмитро Медведєв, заступник голови Ради безпеки РФ, а також панічні фанатики, такі як колега Сімоньян Володимир Соловйов.

 

До будь-якої загрози застосування ядерної зброї країною, яка має її, слід ставитися серйозно. Це особливо вірно щодо Росії, військова доктрина якої завжди допускала використання у війні малопотужної ядерної зброї. Низька потужність може означати детонацію, еквівалентну 5000 чи 10000 тонн тротилу. Коли після закінчення холодної війни було оприлюднено плани радянських військових дій у Європі, аналітики бліднули від розмаху ядерної атаки, яку радянський генштаб розглядав як підготовче бомбардування до потенційного наступу до Ла-Маншу.

Путін робить ці погрози з кількох причин. Росія програє війну в Україні. Його було розгромлено під Києвом на першому етапі. Його сили викинули з Харківської області на другому. А оборона з погано оснащених, деморалізованих та погано навчених частин сиплеться під українськими наступами на третьому. Падіння Лиману стало лише першою катастрофою. Ще більший удар буде, коли Херсон, у якому близько 20 тис. російських солдатів, впаде.

Страх – головна зброя чекіста. Оскільки відомо, що деяких західних політиків і багатьох західних експертів трясе від згадки про ядерну зброю, Путін має можливість для найбільшої гри розуму.

Путін закликає до переговорів про мир, щоб врятувати завоювання, держсекретаря Ентоні Блінкена та радника з національної безпеки Джейка Саллівана. Так само Папу Франциска. Те саме роблять багато освічених спостерігачів, які не втомлюють себе роздумами, що стоїть за добре зрежисованими заявами з Москви.

В основі російських погроз лежить потік параної щодо Заходу, який знаходить вираження у всіляких диких заявах про сатанізм, скасування гендеру і плани перетворити росіян на бездушних рабів. Ця параноя черпає сили з глибокої криниці російської образи на Захід і страху перед ним, почуття неповноцінності щодо нього, і глибокого усвідомлення його привабливості. Тому навіть нинішні російські лідери відправили дітей вчитися на Захід, коханок жити там, щоб насолоджуватися розкішшю, і свої мільярди зберігають там, щоб були в безпеці.

Піддатися ядерному шантажу було б безумством. Поступіться зараз, і будь-хто, хто має ядерну зброю, дізнається, що секрет успіху в переговорах полягає в тому, щоб з піною біля рота, закочуючи очі, погрожувати грибоподібною хмарою. Поступитися Путіну означало б, як сказав Черчілль, зробити "лише перший ковток з гіркої чаші". Що ж тоді робити, особливо якщо РФ підірве одну чи кілька ядерних бомб як сигнал, чи проти української цілі?

Арсенал санкцій Заходу не порожній. США можуть застосувати вторинні санкції щодо будь-кого, хто веде відносини з Росією. Вони також не зробили кроків для конфіскації $300 млрд, які Росія має на рахунках за кордоном. Використання РФ ядерної зброї виправдало б це та багато іншого.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Війна на виснаження не завершиться остаточною воєнною перемогою" – Ярослав Грицак

У військовому сенсі авіація США може перетворити тяжке становище Росії в Україні на катастрофу. Російські військово-повітряні сили на даний момент незначний фактор, про що свідчить їхня поразка. низька ефективність в Україні. Західні військово-повітряні сили добре знаються на російській системі ППО і давно працюють над способами їх демонтажу. США та союзники мають для цього достатньо авіації в Європі.

Нарешті, дипломатія грає роль, але точно не в примусі Києва до переговорів, поки жорстокий загарбник окупує їхні землі. Дипломатичний варіант полягає радше в тому, щоб нагадати ключовим російським лідерам, що якщо Москва застосує ядерну зброю, вона незабаром побачить її з ціллю самооборони в Польщі, Туреччині та Фінляндії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "На окупованих територіях Росія ставить небезпечний психологічний експеримент" – Вікторія Романюк

Китай також зацікавлений у цьому. Світ, в якому порушено ядерне табу, це світ, у якому Тайвань, Японія та Південна Корея можуть відчути, що їм потрібна безпека власних ядерних засобів стримування.

Війна в Україні не є війною за існування Росії. Ніхто не претендує на російську територію і жодна українська армія не збирається брати Москву. Це може бути екзистенційна боротьба Путіна як лідера і навіть як людини, але це окреме питання. Його не поставили у кут, але він поставив у кут сам себе.

Папа Іван Павло II, який добре знав СРСР, у темні часи безперестанку повторював: "Не бійтеся". Маємо прислухатися до його поради. І, натхненні українським героїзмом, та раціональним розрахунком, відправити їм зараз більше і кращої зброї та боєприпасів.

×