"На підтримку України можуть вплинути три чинники" - що пише про нас світова преса

Підтримка України може зменшитися, якщо демократи втратять більшість у Конгресі після довиборів у грудні. У Росії все більше молодих людей не хочуть їхати на війну в Україну, і намагаються уникнути її завдяки альтернативній службі, поки це можливо. І думки про ймовірні цілі Путіна у війні проти нас – окупація Донбасу та "коридору" в Крим, послаблення єдності Заходу, і прихід у західних країнах "друзів" Путіна. Глава Кремля вірить, що цього можна досягти. Ось дещо з того, що писали про нас у світових ЗМІ.

"Америка втомилася від довгої війни в Україні?", The Economist, Велика Британія

Президент Джо Байден обіцяє підтримувати Україну "так довго, як буде потрібно". Його адміністрація поки що витратила близько $8 млрд тільки на військову допомогу. У травні Конгрес ухвалив додатковий бюджет у розмірі $40 млрд подолання глобальних наслідків війни. Це більше, ніж просив Байден, і більше, ніж річні оборонні бюджети більшості європейських союзників.

Але майже через шість місяців боротьби, з перспективою довгої війни, навіть найближчі союзники Байдена запитують себе, як скоро США втомляться від цього тягаря. Президент більш непопулярний, ніж попередник Дональд Трамп на цьому етапі свого президентства. Інфляція та високі ціни на паливо послаблюють купівельну спроможність американців. А республіканці мають намір досягти значних успіхів на проміжних виборах у листопаді. Очікується, що вони візьмуть під контроль Палату представників та, можливо, Сенат.

 

Кріс Кунс, сенатор-демократ і близький союзник Байдена, якого іноді називають "тіньовим держсекретарем" президента, недавно написав коментар, який вихваляє демонстрацію єдності НАТО на саміті в Мадриді минулого місяця.

"Мене непокоїть прихильність американського народу та його обраних лідерів дотримуватися курсу у міру того, як вторгнення триває. Володимир Путін розраховує, що Захід втратить фокус", – додав він.

Допомога Україні розрахована до кінця фінансового року, 30 вересня, але ніхто достеменно не знає, коли гроші закінчаться. Мало хто в Конгресі вважає, що ще один великий пакет для України може бути прийнятий до проміжних виборів, і багато хто каже, що після цього це може стати складною справою.

З огляду на гостру поляризацію країни не дивно, що республіканці скептично ставляться до опосередкованої війни в Україні, яку веде демократична адміністрація Байдена. Загалом зараз менше американців готові платити економічну ціну за підтримку України, ніж на початку війни у березні. Але недавнє опитування Університету Меріленду показало, що розрив між демократами та республіканцями також збільшується. Серед демократів 78% погодилися б на дорожче паливо, а 72% пішли б на більшу інфляцію, аби допомогти Україні. Серед республіканців це зробили б лише 44% та 39% відповідно.

Помічники Конгресу кажуть, що на підтримку України можуть вплинути три чинники. По-перше, контроль над Конгресом після проміжних виборів. Якщо республіканці візьмуть одну чи обидві палати, яка їхня фракція в партії переможе? Такі, як Мітч МакКоннелл, лідер республіканської меншості у Сенаті, у травні возив колег до Києва на зустріч із президентом Володимиром Зеленським. Чи прихильники Трампа та його ідеї займатися справами Америки, а не інших країн?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Кремль використовує військовополонених для шантажу" – комунікаційна директорка "легіонерів" Абігейл

Трамп надалі тримає більшу частину своєї партії під контролем. Він засудив останній пакет допомоги для України, заявивши: "Демократи відправляють Україні ще $40 млрд, а батьки в Америці щосили намагаються прогодувати своїх дітей". Його база може пожвавитися, якщо найближчими тижнями він оголосить про намір знову балотуватися на пост президента у 2024 році. Недавно він почав звинувачувати деяких помічників Зеленського у корупції.

"Якщо республіканці очолять Палату представників у 2022 році, наша підтримка Україні може припинитися", - написав у Twitter їхній представник Рубен Гальєго. Він передбачив, що республіканські лідери не зможуть перешкодити трампістам "диктувати політику щодо України".

Другий чинник – ступінь готовності союзників продовжувати допомагати Україні у протистоянні з Росією.

"Скільки роблять наші європейські партнери? Це буквально перше питання, яке я отримую", - каже Кунс.

Він зазначає, що для більшості американців Україна перебуває "на відстані півсвіту". Європейські країни ближчі до військової загрози з боку РФ, а також більш вразливі до небезпеки ескалації, втрати російських енергопостачань та потоку біженців.

Можливо, найважливішим чинником є третій – прогрес на полі бою. Якщо адміністрація Байдена зможе показати, що Україна набирає сили, а не в'язне у черговій "вічній війні", підтримати країну буде легше. Але затяжний конфлікт є надто ймовірним. Останнім часом Україна досягла успіху у використанні поставлених американцями установок HIMARS для завдання ударів по командних пунктах і складах боєприпасів за лінією фронту РФ. Але українські сили все ще сильно поступаються російським і перебувають в обороні, якщо не відступають.

Мета Байдена у війні незрозуміла. Його адміністрація перестала говорити про те, щоб допомогти Україні "перемогти", а натомість каже, щоб не допустити її поразки. HIMARS доставляють невеликими партіями по чотири пускові установки. Вони стверджують, що їм потрібен час для навчання українських сил. Але головна турбота Байдена, щоб уникнути прямого конфлікту між НАТО і Росією, яка володіє ядерною зброєю. Америка вимагала гарантій, що боєприпаси для HIMARS на 84 км не будуть випущені по території РФ. І досі вона відмовлялася надати боєприпаси з дальністю близько 300 км.

Для декого в істеблішменті США війна невиграшна. Вони кажуть, що адміністрації Байдена слід поквапитися з пошуком дипломатичного рішення. Але для прихильників України, чи то демократів, чи республіканців, Байден має поквапитися і перемогти - дати Україні більше військової допомоги, зробити це швидше і піти на більший ризик.

"Як росіяни саботують війну Путіна вдома", Die Welt, Німеччина

Страх став супутником молодих людей у Росії - до армії можуть закликати всіх, кому не виповнилося 27 років. Потім є загроза стати гарматним м'ясом для війни Путіна. Офіційно новобранців на фронт "спецоперації" не відправляють, але насправді вони знову і знову є серед втрат.

Ось чому серед молодих росіян ходять історії як успішно ухилятися від призову. 20-річний хлопець повідомив на анонімній інтернет-платформі, як його призвали та успішно прийняли на альтернативну службу замість армії. Тепер йому доведеться провести 21 місяць на роботі, яка низько оплачується, бо в РФ ти не можеш сам вирішити, де проходити альтернативну службу. Але принаймні йому не загрожує війна в Україні проти його переконань.

"У вас також все вийде. Потрібно лише знати свої права і бути наполегливим", - пише 20-річний хлопець.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Україна після перемоги зміцнить безпеку Східної Європи" – Ендрю Д'Аньєрі

Його історію розповсюджує Telegram-канал "Звернення до совісті", яким керує група юристів та правозахисників, які просвічують молодих росіян про право у відмові від військової служби за переконаннями. Їхня мета - дати можливість кожному, хто не хоче вступати в армію, відмовитися від цього.

У Росії використання слова "війна" щодо "спецоперації" може призвести до в'язниці.

"Поки щорічно на альтернативну службу приймають близько 1000 новобранців, що менше 1% від кількості молодих людей, які щорічно призивають. Із початком війни різко зріс інтерес до відмови від військової служби з міркувань совісті, і цього року в усіх організаціях зареєстрували близько 10 тис. випадків", - каже правозахисник.

Відповідно до конституції Росії, навіть "контрактник" може розірвати контракт із армією через свої переконання. Раніше таких випадків майже не було. "Цього року їх має бути кілька сотень", – каже юрист.

"Армія чинить тиск на таких солдатів, паплюжить їх перед родичами та друзями, але в результаті їх відпускають. Поки що. Не знаємо, як довго влада дозволятиме відмову від військової служби за переконаннями, якщо це стане масовим явищем", - каже юрист.

 

З початком війни в Росії також були пожежі на заводах та напади на військкомати по всій країні. Незрозуміло, хто відповідає за це. Але вони показують, що окрім різкої військової пропаганди у ЗМІ, сформувалося підпілля, яке дає відсіч путінській війні, іноді з застосуванням насильства.

"Путін вважає, що перемагає", The New York Times, США

Думки позаштатної наукової співробітниці Фонду Карнегі, яка пише про внутрішню та зовнішню політику Росії Тетяни Станової

Все йде за планом. Це слова Путіна. Війна в Україні, яка йде вже п'ятий місяць і кінця якої не видно, може бути виснажливою. Але високі кремлівські чиновники продовжують повторювати, що Росія, здобувши перевагу на сході України, досягне всіх цілей.

В це важко повірити. Росія була змушена відступити з-під Києва, пережила кілька військових поразок, зіткнулася з безпрецедентними санкціями і зазнала хору міжнародного засудження. Назвати такий список невдач успіхом – означає звинуватити у пропаганді чи навіть самообмані.

 

Але це те, у що вірить Кремль. Протягом 20 років я уважно стежила за словами, поведінкою і рішеннями Путіна. Ґрунтуючись на публічній риториці, політичних кроках і неформальних бесідах з інсайдерами, мені вдалося, наскільки можливо, визначити контури мислення Кремля. Наприкінці травня Кремль дійшов висновку, що у довгостроковій перспективі виграє війну. Путін, на відміну від перших місяців хаосу, тепер має чіткий план.

План, що з трьох основних вимірів, представляє свого роду стратегічну матрьошку. Кожен аспект вписується в інший, складаючи схему, що виходить далеко за межі України, але на ній центрується. Це може звучати вкрай фантастично, і показує, наскільки Путін відірваний від реальності.

Найменша, найпрагматичніша і найдосяжніша мета – територіальні амбіції Росії в Україні. Не зумівши просунутися далеко на українську територію з перших днів війни РФ швидко зменшила амбіції, відмовившись від ідеї взяти Київ. Нинішня мета полягає у контролі над Донецькою та Луганською областями, що Кремль бачить як можливе досягнення протягом певного часу, а також сухопутний коридор з Донецької області до Криму.

З цією метою, що має мінімальне геополітичне значення для Кремля, Путін вважає, що час на його боці. Західна військова підтримка показала межі, а Вашингтон дав зрозуміти, що не готовий ризикнути розгнівити Путіна, перейшовши червоні лінії. Його колишні погрози застосувати ядерну зброю, схоже, почули. Захід не буде втручатися безпосередньо, і не допомагатиме Україні настільки, щоб це може призвело до військової поразки Росії. Сьогодні загальноприйнята думка на Заході в тому, що Україна не зможе відвоювати території, окуповані російськими військами. Кремль вважає, що рано чи пізно Захід повністю відмовиться від цієї ідеї. Тоді схід України фактично буде під контролем Росії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "У Норвегії є спільний кордон із Росією. Ми готові до військової агресії" – Сандра Андерсен Ейра

Наступну мету зосереджено на примусі Києва до капітуляції. Йдеться не про окуповані території, а про майбутнє території України, що залишилася, що має більше геополітичного значення. На практичному рівні капітуляція означала б ухвалення Києвом вимог РФ, які можна охарактеризувати як "деукраїнізація" і "русифікація" країни. Це спричинить криміналізацію підтримки національних героїв, перейменування вулиць, переписування підручників історії та гарантування російськомовному населенню домінуючого становища у сфері освіти та культури. Мета в тому, щоб позбавити Україну права будувати власну націю. Владу буде замінено, еліти очищено, а співпраця з Заходом анульована.

Друга мета звучить фантастично. Але для Путіна це також здається неминучим, хоча для цього може знадобитися більше часу. За рік-два, на думку Кремля, Україна буде виснажена війною, нездатна нормально функціонувати та глибоко деморалізована, й тоді дозріють умови для капітуляції. На цьому етапі розрахунок Кремля полягає в тому, що еліта розколеться і зберуться прихильники миру з опозиції, щоб скинути владу Зеленського, прагнучи покласти край війні. Росії не треба було б тоді захоплювати Київ військовим шляхом. Він упав би сам. Путін не бачить нічого, що могло б перешкодити цьому.

У міру того, як Україна сповзала до НАТО, а війна на Донбасі продовжувала заходити в глухий кут, Путін став ще більш одержимий Україною. Земля, яка, як він вважає, історично належить Росії, була підпорядкована найлютішому ворогові РФ. У відповідь територія України стала мішенню поряд, але не замість конфронтації з НАТО.

Це підводить нас до третьої стратегічної цілі Путіна у війні та найбільш геополітично важливої з усіх – побудови нового світового порядку.

Ми звикли думати, що Путін бачить у Заході ворожу силу, яка прагне знищити Росію. Але для Путіна є два Заходи – поганий і добрий. Поганий представлений традиційними політичними елітами, які правлять західними країнами. Путін бачить у них вузьколобих рабів свого електорату, які ігнорують справжні національні інтереси та нездатні до стратегічного мислення. "Хороший" - прості європейці та американці, які, на його думку, хочуть мати нормальні відносини з РФ, та бізнес, який хоче нажитися на тісній співпраці з російськими колегами.

На думку Путіна, "поганий Захід" занепадає і приречений, а "хороший" повільно кидає виклик статус-кво за допомогою групи національно орієнтованих лідерів, таких як Віктор Орбан в Угорщині, Марін Ле Пен Франції та навіть Дональд Трамп у США. США готові порвати зі старим порядком та створити новий. Путін вважає, що війна проти України та всі її наслідки, такі як висока інфляція та зростання цін на енергоносії, підживлять "добрий Захід" і допоможуть людям повстати проти традиційного політичного істеблішменту.

Схоже, Путін робить ставку на те, що фундаментальні політичні зрушення в західних країнах з часом приведуть до створення дружнього Заходу. Тоді РФ зможе повернутися до всіх вимог безпеки, викладених у грудневому ультиматумі США та НАТО. Це може здатися бажаним на межі неможливого. Але на це розраховує Путін.

Є добрі новини. Сам факт, що план здається йому реалістичним, має у короткостроковій перспективі запобігти будь-якій ядерній ескалації. Але погана в тому, що рано чи пізно Путін зіткнеться з реальністю. Саме в той момент, коли його плани зруйнуються, а розчарування стане сильне, він буде найбільш небезпечним. Якщо Захід прагне уникнути катастрофічного зіткнення, йому потрібно по-справжньому зрозуміти, з чим має справу, коли йдеться про Путіна.

×