"Моя тітка вже стоїть у черзі за йодом у Запоріжжі" – Саша Довжик

Думки на сайті CNN кураторки спеціальних проектів Українського інституту в Лондоні та доцентки української мови у Школі слов'янських та східноєвропейських досліджень Університетського коледжу Лондона Саші Довжик

З яким ворогом ви билися в дитячих жахах? У мого не було форми, голосу, запаху, смаку, але він міг проникнути під шкіру і роз'їдати мене зсередини.

З 10 років, коли я натрапила на книжку про наслідки Чорнобильської атомної катастрофи, мені регулярно снилися жахи про радіаційне отруєння. Моїй найкращій подрузі довелося страждати від моїх переказів у прозі та віршах упродовж усіх наших шкільних років.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Війна з Росією триватиме десятиліттями. Маємо бути готовими" – Олександр Хара

Ми виросли в Запоріжжі, приблизно в 50 км від найбільшої АЕС у Європі, яка зараз – місце російських обстрілів і побоювань щодо можливої ядерної катастрофи.

Чорнобильська катастрофа сталася лише за два роки до мого народження. Вона регулярно виринала у шкільній програмі. Крім підручників, моя тітка була серед тих радянських громадян, які через незнання йшли маршем центром Києва під час параду 1 травня 1986 року. Тоді як приблизно за 110 км на північ четвертий енергоблок ЧАЕС видихав у небо радіацію.

Доки західний світ оплакує смерть Михайла Горбачова, українці пам'ятають останнього радянського правителя тими гуляннями в опроміненому радіацією Києві та його чорнобильську брехню.

В останній рік навчання у школі ми їздили до Енергодара – невеликого міста, в якому розташована ЗАЕС. Я була потай розчарована впорядкованою сірістю станції. Протягом 2000-х Міжнародне агентство з атомної енергії оцінювало її, як одну з найкращих у світі.

Станція була акуратною, добре організованою, як і тисячі робітників, які відповідають за її шість реакторів. Моїм найсильнішим спогадом про цю поїздку був автобус, що зламався по дорозі додому.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Неймовірні втрати росіян послаблюватимуть Росію, робитимуть її поступливішою" – Стівен Бланк

Зараз, через 20 років, ці поля у вогні. Моє рідне місто охоплене війною, а акуратні фахівці Запорізької АЕС взяті в заручники окупантами та працюють в умовах величезного фізичного та психологічного тиску.

Цікаво, наскільки впорядкованою є станція, на якій зберігається майже 50 одиниць бойової техніки, з якої росіяни регулярно обстрілюють найближче українське місто Нікополь, випускаючи до 120 ракет за ніч. Сумніваюся, що комісія МАГАТЕ, яка перетнула лінію фронту і оглянула станцію, знову зможе оцінити її як одну з найбезпечніших у світі.

У березні російська армія захопила ЗАЕС. З тих пір персонал працює під прицілами. Захоплення сталося в ніч, яку я провела сама на орендованій квартирі у Львові. У перші тижні масштабного вторгнення було нормально ділити житло з багатьма друзями та незнайомцями. Українці зі сходу, півдня та півночі країни рухалися на захід, рятуючись від російських військ і бомбардувань.

Серед них були мої батьки, які потім поїхали до Німеччини. Моя найкраща подруга, вірний отримувач моїх підліткових творів, натхненних атомною тематикою. Вона їхала із Запоріжжя до Львова разом зі своєю молодою сім'єю.

Новини розбудили мене після півгодини тривожного сну. Я дивилася відео про обстріл АЕС російськими військами, що кинуло тінь на моє дитинство. У моїх жахах люди були розумнішими. Але то був не сон. Реальність виявилася набагато зловіснішою.

Російські війська, які обстрілюють реактори, могли бути смертниками. Або їм може бракувати базової шкільної інформації про радіаційну небезпеку, з якою кожна українська дитина вічно стикається. Той же недолік знань виявився у рішенні окупантів вирити окопи в Рудому лісі під час їхньої місії на Київ, що не відбулася. Розташований у самому серці Чорнобильської зони відчуження, ліс є одним із найзабрудненіших ядерних місць у світі. Неможливо уявити, щоб українець потривожив це поховання радіоактивних відходів.

Трагедія Чорнобиля є частиною колективної пам'яті України. Вона проникла в національну літературу і стала рушійною силою політики. Документуючи досвід тих, хто вижив, українські письменники, такі як Іван Драч і Володимир Яворівський, стали антиядерними активістами, заснували масові політичні організації та виступили за незалежність від Москви, яка дозволила найжахливішій ядерній катастрофі в історії статися на українській землі та применшувала наслідки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ситуація в Херсоні – головна інтрига військового протистояння між Росією та Україною" – Сергій Згурець

Справді, приховування Кремлем катастрофи стало потужною причиною, яка дозволила б українським екологам і дисидентам розхитати основи радянської влади. За п'ять років після катастрофи українці проголосували за вихід із СРСР. Незалежність сучасної української держави має ядерну родимку. Ця політична асоціація робить ядерну енергію темою пам'яті в Україні та місцем амнезії у Росії.

У березні я обняла найкращу подругу, яка збиралася перетнути кордон і шукала безпеки для своїх дітей у Західній Європі. На згадку подарувала їй свою улюблену книжку поезії. Словами і зброєю українці звикли боротися з ворогами.

Якщо стикнемося з ворогом, з яким не можна боротися, моя подруга дала мені чотири таблетки йоду. Я ношу її прощальний подарунок у гаманці усі шість місяців російського ядерного тероризму.

Зараз моя тітка, яку 36 років тому призвали на марш під радіоактивною хмарою Чорнобиля, стоїть у черзі за йодом, який роздає уряд, у Запоріжжі. Якщо окупанти влаштують радіаційну аварію на окупованій ЗАЕС, наше місто, швидше за все, опиниться у новій зоні відчуження, а поширення радіації не знає зон і кордонів.

Упродовж восьми років, протягом яких Росія вела війну проти України, українці попереджали міжнародне співтовариство про небезпеку активних бойових дій поблизу найбільшої в Європі АЕС. Їхні попередження не почули. Агресора умиротворювали.

Тепер завдання міжнародної спільноти – повернути контроль над об'єктами цивільної ядерної інфраструктури України тим, хто ставиться до них зі знанням історії, повагою до минулого і відповідальністю за майбутнє. Тобто українцям.

Переклад Gazeta.ua

×