Кілька останніх тижнів пристрасті по виборам київського мера і Київради зайняли у внутрішньополітичному житті країни 2-е місце після блокування опозицією ВР і можливого розпуску парламенту. І це не дивно: всі демократичні сили в Україні розглядають їх як найважливішу подію напередодні президентських виборів 2015 року.
Чи стануть київські вибори "Сталінградом" для влади?
Вибори столичного голови повинні, за розрахунками опозиції, стати свого роду "Сталінградською битвою", яка покладе початок кінця панування режиму Януковича і Партії регіонів. Головною проблемою при цьому називається неясність позиції Віталія Кличка, як найбільш рейтингової кандидатури від демократичних сил стосовно його участі в цьому заході.
Відмова лідера партії УДАР однозначно відповісти "так" чи "ні" на регулярно задані журналістами і сподвижниками з опозиційного табору питання про боротьбу за мерську посаду, і аморфні коментарі з цього приводу найближчих соратників Кличка сприймаються вже як відвертий фарс.
Причина такої поведінки очевидна. Кличко і його команда інтуїтивно відчувають, що обрання Віталія Володимировича головою Київради і діяльність його на цій посаді дискредитує лідера УДАРу перед президентськими виборами.
Це дійсно так. По-перше, нинішня розділеність мерських обов'язків голови Київради і глави КМДА не залишає першому ніяких реальних важелів впливу на соціально-економічну ситуацію в столиці. Він у кращому випадку змушений буде виконувати роль системного критика дій глави КМДА.
В результаті Кличко мимоволі знизить свій рівень іміджевої протестної діяльності із загальнодержавного до міського. Причому при певному збігу обставин голова Київради за підтримки опозиційної більшості депутатів може увійти в клінч з головою міськадміністрації, що неминуче призведе до дестабілізації процесу функціонування столичного господарства.
По-друге, якщо все ж таки президент під тиском опозиції та громадськості погодиться з'єднати для Кличка, як було до Черновецького і як належить за законом, повноваження обох постів, це ще більше дискредитує його перед виборцями за той короткий термін, що залишився до президентських виборів.
Посада мера є в першу чергу управлінсько., у другу - господарсько., і лише в третю - політично.. Кличко має лише невеликий досвід останнього виду діяльності. А управляти багатопрофільним столичним комунальним господарством, тим більше в умовах конфронтації з центральною владою, архіскладно.
Досить однієї зими, подібної нинішній, або, наприклад, вміло підлаштованої Ахметовим аварії на "Київенерго", в результаті якої були б на пару днів знеструмлені декілька районів столиці, щоб авторитет Кличка як мера значно знизився.
З цієї точки зору Віталію Володимировичу далеко до мерського професіоналізма Олександра Попова - при всіх недоліках і зловживаннях команди останнього.
По-третє, столичне комунальне господарство та статті витрат на його діяльність міського бюджету - надто ласа спокуса, щоб хоч хтось із команди лідера УДАРу не захотів "погріти руки на них". Навіть, якщо помріяти, що всі члени мерської команди Кличка проявлять кришталеву чесність, можна не сумніватися - опоненти з президентської адміністрації і Партії регіонів сфабрикують корупційні скандали навколо їх діяльності (як, наприклад, це було з "справою бютівських педофілів").
По-четверте, Кличко і його найближче оточення вважає нижче своєї гідності займатися щоденною буденною кропіткою роботою з широкими верствами населення. Вони надають перевагу галасливим суспільно-політичним та благодійним акціям, на яких можна добре попіаритися і заробити політичні дивіденди.
ЖКГ та молоді партійні кар'єристи УДАРу
У вересні 2011 року я вступив в партію УДАР, так як побачив у Віталієві Кличку лідера, який, на відміну від більшості інших відомих політиків, не забруднений у корупції, придбав публічним шляхом свої капітали, має досвід життя в розвинених західних країнах і волю добиватися великих цілей.
Вступив не для того, щоб зайняти будь-яку посаду або отримати з цього якісь дивіденди, а щоб своїми знаннями, досвідом партійної та громадської роботи допомогти налагодити діяльність Печерської районної парторганізації.
Для цього в кінці вересня 2011 року був запропонований проект "Створення системи громадського контролю над ціноутворенням у ЖКГ". Його первісною метою було надання допомоги мешканцям багатоквартирних будинків з повернення переплат за опалення, які ЖЕКи, незважаючи на вимоги законодавства, відмовлялися їм у той час повертати.
Суми затиснутих грошей по одному багатоповерхового будинку коливалися, залежно від його масштабу, від кількох сотень до кількох мільйонів гривень, а по різним районам Києва - від декількох десятків до декількох сотень мільйонів гривень.
Мною, як головою "Товариства мешканців багатоквартирних будинків Печерського району", рядом керівників інших громадських організацій та деякими активними мешканцями були подані заяви та скарги в правоохоронні органи, Антимонопольний комітет та Київську держадміністрацію. Столична прокуратура змушена була почати відповідні перевірки.
Однак сил правоохоронних органів недостатньо, щоб швидко охопити такі масштабні махінації. Та й вони особливо по таких справах "не чешуться". Тому виникла ідея, надаючи громадянам допомогу в рішенні вищеназваного питання, зміцнити районні парторганізації УДАРу.
Для практичного здійснення проекту було потрібно тільки сформувати Інформаційний центр з декількох професіоналів в проблемах ЖКГ і розкидати у поштові скриньки багатоквартирних будинків короткі листівки відповідного змісту із зазначенням телефонів для звернення.
Реалізація проекту передбачала залучення на районному рівні всіх членів партії УДАР. Інформаційний центр повинен був приймати дзвінки громадян та від їх імені готувати і надсилати заяви в органи прокуратури, а потім відстежувати їх подальші дії.
Почати здійснювати проект планувалося за рік до парламентських виборів. Тому задіяння у ньому всіх членів партії було б хорошим тренінгом напередодні 28 жовтня 2012. Реалізація проекту не вимагала значних грошей.
Керівництво Печерської райорганізації УДАРу на словах підтримало проект, але відіслало для його затвердження до керівника апарату Центрального виконкому партії Олексію Рябикіну (не плутати його з дядьком Павлом Рябикіним, який став народним депутатом за списком УДАРу).
Того мій проект зацікавив. Однак з метою його удосконалення Рябикін протягом 2-х місяців водив мене по різним експертам, пропонував виступати перед партійним активом, чотири рази доручав доопрацювати текст проекту.
В кінці листопада 2011 мене запросили на нараду в офіс депутатської фракції партії УДАР на Володимирській, на якому були присутні Олексій Рябикін, голова депутатської фракції у Київраді Наталія Новак та керівник апарату депутатської фракції у Київраді Володимир Бондаренко. Я черговий раз (напевно, вже 15-й) розповів про свій проект. Головним лейтмотивом заперечень 2-х останніх стала думка, що якщо проект не піде, то це принесе шкоду партії.
Мої контраргументи почуті не були. Резюме Рябикіна і Бондаренко було наступним: здійснювати проект не будемо, щоб як би чого не вийшло. На прохання використовувати мій потенціал для реалізації якого іншого проекту відповіли, що нічого іншого вони запропонувати не можуть.
Озвучений мною по закінченню розмови висновок, що не можна в молодому віці, будучи партфункціонерами, так відверто перестраховуватись, і у своїй політичній кар'єрі будувати розрахунок не на повсякденну кропітку працю з простими людьми, а на те, що можна виїхати на вершину влади завдяки авторитету свого лідера , - був сприйнятий Рябикіним і Бондаренко з великою образою.
Ціна прорахунків на парламентських виборах
Відмова штатних партфункціонерів УДАРу від масової роботи з громадянами за рішенням їхніх нагальних проблем силами членів партії позначився на результатах парламентських виборів в Києві. Склалася парадоксальна ситуація: незважаючи на те, що напередодні 28 жовтня 2012 Віталій Кличко мав у столиці найвищий рейтинг серед усіх претендентів на посаду мера, "Батьківщина" в Києві набрала 30,96% голосів виборців, а УДАР - 25,47%. Причому по мажоритарних округах столиці став депутатом лише один представник партії Кличка - Віктор Чумак.
До слова сказати, на завершальному етапі недавньої виборчої компанії керівництво Київської міської та Печерської районних парторганізацій УДАРу не спромоглося навіть залучити рядових членів до агітаційної роботи. Про низький рівень внутрішньопартійної роботи в УДАРі свідчить і той факт, що, наприклад, у Печерській організації столиці вже два роки не проводилися партійні збори. Більш того, її керівництво вже півтора роки не може вручити новим членам партійні квитки.
Говорячи про результати парламентських виборів 2012 року не можна не згадати і ще один серйозний прокол керівництва партії УДАР, який знизив її результати. Як відомо, наприкінці вересня минулого року соціологічні дослідження зафіксували факт, що рейтинг УДАРу десь на 1,5% -2% перевищив рейтинг "Батьківщини".
Але ця ситуація довго не протрималася. Вже до середини жовтня соціологічні виміри засвідчили, що рейтинг "Батьківщини" знову вирвався вперед. Результати ж парламентських виборів принесли ще одну несподіванку: УДАР замість прогнозованих йому "екзит-полами" 15,5% -16% голосів отримав лише 13,96%.
Чи було це результатом статистичної помилки, як кажуть соціологи, чи все ж щось реально сталося? На наш погляд, причиною стало аморфне ставлення Віталія Кличка до закликів лідерів "Об'єднаної опозиції" і "Свободи" підписати перед виборами коаліційну угоду.
Не додає підтримки Кличку і нещирість його ряду публічних заяв. Так за кілька місяців до виборів він почав закликати своїх колег з опозиції провести праймеріз кандидатів у депутати від трьох опозиційних сил. Висловлювань з цього приводу було предостатньо. Але за фактом вийшло, що висунуті УДАРом кандидати в депутати по мажоритарних округах не були навіть обговорені на зборах районних парторганізацій.
Чи здатний Кличко отримувати уроки зі своїх помилок?
Уроки парламентських виборів свідчать, що, по-перше, у Віталія Кличка немає команди, яка б у разі його перемоги на мерських виборах у Києві могла б більш успішною, ніж сьогодні команда Олександра Попова, управляти столицею. Його найближче оточення вважає, що занадто для них дрібно займатися господарською "битовухою". Заняття лідером УДАРу посади градоначальника нічого, крім проблем і зниження авторитету, йому не принесе.
По-друге, Кличко, якщо він націлився на президентський пост, необхідно перестати демонструвати політичну розмитість і гнучкість, а відразу чітко висловлювати свою позицію. Тобто показати в політиці такі ж якості, як і в боксі. Люди швидше зрозуміють і пробачать йому помилки, породжені рішучими діями, ніж демонстровану їм сьогодні показушну хитрість і невизначеність.
По-третє, щоб бути не імітованим, а по-справжньому партійним лідером, Віталію Володимировичу необхідно напередодні президентських виборів перестати орієнтуватися на платний актив і почати займатися своєю партією.
Може виникнути питання: навіщо оприлюднювати претензії рядового члена партії до лідера УДАРу? Але справа в тому, що на сьогодні в партії відсутнє найменша можливість комунікації між низами і верхами.
Коментарі
14