За рік на Вінниччині закрили шість садиб зеленого туризму, ще вісім не почали роботу через те, що не отримали державної підтримки на розвиток.
— Нашу область досі не вважають туристичною, — розповідає голова обласної спілки "Сприяння розвитку сільського зеленого туризму" Оксана Бас, 42 роки. Із чоловіком тримає садибу "Подільська родина" в селі Гайове Барського району.
10 років тому центри зайнятості активно агітували займатися зеленим туризмом, виділяли допомогу. Чому тепер цей бізнес почали згортати?
— По-перше, не всі змогли витримати чужих людей, яким треба догоджати. Друга причина — не вистачає державної підтримки. Усі чиновники агітують за сільський туризм, особливо перед виборами. Але далі слів не йде. У мене враження, що владі не вигідно розвивати села. Коли просимо про допомогу, кажуть: "Як це ви бідні? Ви ж гроші заробляєте, ще маєте податки платити".
Якої допомоги від влади потребуєте насамперед?
— Щоб дороги хоч щебенем посипали. Турист раз потовче свою машину по вибоїнах і більше не схоче до нас їхати. Вулиці не освітлені. Немає водопроводу та каналізації. У Барському районі самому викопати криницю проблемно через плавуни. Джерела лежать на глибині 26 метрів. Треба спеціальні дорогі насоси. Свердловини робити у глиняних ґрунтах майстри беруться неохоче, бояться техніку поламати. Щомісяця найняти машину викачати вигрібну яму — 400 гривень. Вигідніша автономна каналізація з трьома ємкостями для фільтрації. Але вона коштує п'ять тисяч євро. Було б легше, якби давали міні-кредити на 30-50 тисяч гривень для облаштування санвузла й купівлю зручних ліжок.
Як утриматися в цьому бізнесі, де шукати клієнтів?
— Потрібна реклама — на сайтах, у газетах. Але головний успіх — вдячні туристи. Вони закличуть своїх друзів. Перш за все потрібні зручності, чистота. Улітку можна запропонувати туалет надворі, гості сприймають це за колорит. Відлякує надмірна гостинність. У селі звикли перегодовувати, а городські їдять мало й щоб не жирне. Не треба набридати розмовами, лізти в душу, ні слова про політику. Не скандалити, бо дитина потоптала грядку чи напісяла на коврику. Треба тактовно попросити компенсувати збитки або разом навчити дитя ходити на горщик.
Хто користується таким туризмом?
— Переважно заможні сім'ї з малими дітьми. Вони вже об'їздили Туреччину та Єгипет і тепер тягнуться до натуральної їжі та природи. Хочуть поспати під яблунею, походити босими по росі, болоті, залізти в павутиння. Із дітьми курочку погодувати, погладити кицьку.
Більшість садиб господарі прикрашають старим посудом, одягом, вишитими рушниками. Чим ще приваблюєте гостей?
— У селі Кам'янка Літинського району їжу готують у печі. У селі Перепеличчя Немирівського району господар облаштував берег для рибальства, з очерету зробив шалаш. До нас везуть школярів на майстер-класи. Випікаємо пташок зі здобного тіста, доїмо корову, із сухої кукурудзи шиємо іграшки, катаємо на возі. Меню обговорюємо з туристами. Крім класичних борщу та вареників, пропонуємо місцеве блюдо — налисники з колотухою.
У яких районах вигідно займатися сільським туризмом?
— В усіх, бо область багата на природу. Найбільш вигідно в тих селах, де є легенда, руїни, архітектура. У цьому плані ідеальне село Буша. У Тульчині є палац Потоцького, але там жодної садиби.
3 
1
Коментарі