"У сім ранку алкоголіки тару стаскують"

 

"Потрібні жінки-приймальниці для прийому склотари, зарплата від 2 тисяч гривень", — такі оголошення розвісили на зупинках громадського транспорту у Вінниці.

— Як в странє хуже жить стане, так і бутилки начинаєм собирати, — каже на зупинці невисока жінка, яка щойно прочитала оголошення. — А брешуть, що 2 тищі платять. Я б і сама пішла, а то пенсії 800 гривень маю, на кусок масла жалію.

Пробуємо влаштуватися за об'явою. За номером запрошують на співбесіду.

— Робота не дуже складна, але фізична. Треба приймати пляшки, складати їх у ящики, а потім вантажити у машину, — зустрічає огрядна жінка з відділу кадрів. — Краще влаштовуватися зараз. Зимою у вагончиках дуже холодно.

Обіцяють платити від 600 до 2 тис. грн.

— Всьо завісіт від приймальника. Краще недоспати і відкрити точку пораньше. Прийомщіца на центральному базарі приходить десь у шість-сім ранку. Тоді якраз усі алкоголіки тару стаскують. Друга волна — після обіду, коли вони доправляються. А ще сама збирає пляшки.

Після співбесіди їду на стажування в пункт прийому склотари поблизу кафе "Куркулі". Точку облаштували під дашком. На вигляд — невеликий ангар із металевими дверима. Двоє чоловіків та жінка переносять у вантажівку пластмасові ящики з пляшками.

За кілька хвилин підходить літня вінничанка у капелюшку. Спирається на палицю. Ставить зелену полотняну торбу, в ній близько десятка пляшок.

— Багато п'ють на Червоноармійській. Мій будинок біля гуртожитку, там молодь щовечора гуляє, то на ранок пляшок не менше десятка, — пояснює російською.

Приймальниця Тетяна сортує пляшки у два ящики. За все має віддати 4 грн.

Запитую, чи справді платять за місяць 2 тисячі.

— Не сміши людей. У день маю десь 35 гривень, а в місяць виходить не більше 900. Ще сотню гривень добавлять, якщо здам пляшок на 4 тисячі гривень. Я премії всігда получаю, бо точка велика.

На роботу беруть лише жінок, чоловікам не довіряють, бо ті часто спиваються.

— Але жінка має бути сильною, — підводиться і просить підняти ящика з пляшками і поставити його на сьомий ряд.

У мене ледве виходить. Стає жарко.

— Краще дати по десятці якимись бомжам, і хай тащуть, — перебиває чоловік, що вантажив тару на машину. — В цій роботі головне — нікому не позичати. Як побачать новеньку, почнуть просити як не 40 копійок, то рубля. Не вернуть, ще винною зроблять.

Підходить літній чоловік у подертому одязі. Просить закурити.

— На тебе вже цілий кубометр газу потратила. Ходять тут всє. На, і більше не приходь, — дає запальничку. — Отаких терплю, бо вони мені план роблять. Один так надоїв, що віника на ньому побила.

В обід чоловік приносить велику сумку пляшок. Їх разом сортуємо. Деякі в землі. Кажу, що брудні.

— Ну не придирайтесь! — фиркає той.

— Да-да. Як принесуть у болоті, то будеш сама їх мити. Треба приймати тільки в чистому виді, — пояснює Тетяна. — Обов'язково вивчити асортимент. На це не менше тижня піде. Найбільш ходові "Балтика", "Хмільпиво", "Рогань", "Чернігівське", "Біле", "Янтар" — вони найдорожчі, по 25 копійок. Найдешевші — пляшки з горілки по 5 копійок.

У пункти прийому склотари найдорожче беруть 3 літрові банки. За кожну платять 1,5 грн.

— Банок зносили багато, особливо 2 і 3 літрових, — говорить колишній працівник пункту прийому, просить його не називати. — Я ж ті банки збирав і ніс на ринок, продавав удвічі дорожче, ніж приймав, гроші забирав собі. В сезон мав додаткову 1000 гривень.

×