47-річний Юрій Шимотюк із села Мончинці Калинівського району єдиний в області тримає гусячу ферму.
Шимотюк зустрічає на трасі власним автомобілем "жигулі"-четвірка. Зараз у селі живуть 200 людей. Більшість будинків покинуті. До ферми їдемо через усе село.
— Тут у мене батьківська хата. Викупив ще дві сусідські, які виходять прямо до ставка, — говорить Юрій Григорович. — Хоч за освітою я сварщик, рішив спробувати зайнятись бізнесом. Сім років тому поїхав у Миколаїв, привіз сотню гусенят. Через рік гуски стали нестися. Договорився за оренду сільської школи, яка стояла закритою, зробив там косметичний ремонт і поставив два інкубатори.
П'ять років тому задумався над тим, щоб стати фермером.
— Який фермер без землі, але щоб добитися тої землі, треба було пооббивати багато порогів. Щоб забезпечити моє господарство кормами, треба 30 гектарів. Цього року голова райдержадміністрації виділив лише 15 гектарів за селом. Там посію кукурудзу.
Показує ферму.
— Вигідна птиця, вони і літом, і зимою надворі. Гуска може бути на морозі до 30 градусів, — продовжує господар. — Запаху від них немає, послід після себе затоптують. На землі робиться кірка, а весною гній забирають односельці на добриво.
Корм для птахів купує з осені.
— За три дні гуси з'їдають тонну зерна. Даю смєсь із кукурудзи, пшениці, соєвої макухи, кісткового борошна, преміксу та крейди.
Юрій Шимотюк прямує до корит з мішком. Гуси ґелґотять, відходять від нього. Висипає корм у кілька корит, птахи одразу їсти не йдуть.
— Це значить, вони неголодні, — пояснює.
Бере пластмасовий ящик, разом ідемо збирати яйця у загорожу. Там серед соломи облаштовані гнізда.
— Гуска несеться через день. Щодня маю до 300 яєць. На кожну гуску в мене три гусака. Так положено по ветеринарії.
Одразу несе яйця в інкубатор. Під нього обладнані дві кімнати. Там стоять електронні ваги. Кожне яйце Шимотюк зважує та кладе у дизкамеру для знезараження.
— Хороше яйце має важити 170 грам. З них вилуплюються здорові гусенята, — розповідає. — Гусячих яєць не їмо. Два рази в тиждень закладаю яйця в інкубатор. На них пишу дату закладки, щоб потім знати, коли вилупиться гусеня. То наш основний бізнес, їх продаємо на ринку в Калинівці, Козятині та Вінниці.
Каже, щоб бути фермером, треба мати підтримку в селі.
— Торік відремонтував школу в Нападівці. Туди ходять діти з нашого села. Помагаю людям. Шістьох узяв собі на роботу. За день плачу по 70 гривень. В місяць це близько тисячі. Місцевим продаю дешевше гусенят. Люди розбирають і собі вирощують. Часом приносять свої яйця, просять, щоб вигрів їх в інкубаторі, через то маю купу конфліктів. Бо принесуть малі яйця, а тоді кажуть, гусенята не такі.
Птахів перераховує щотижня.
— Якось приїхали порибалити крутелики. Послали алкоголіка принести горілки із закускою. Той недовго думає і до моїх гусей. Почув, як кричать, за руку зловив. А він посміявся мені в очі і все, — згадує.
Неподалік ферми — будинок Юрія Шимотюка. Там живе з дружиною Тамілою.
— На гусей трачу більше часу, ніж на дружину, — усміхається. — З ними я з раннього ранку, а жінку бачу вечорами. Не маю часу зробити ремонт. Лиш устиг обкласти хату кірпічом та поміняти вікна. Зате гусятину їм щодня.
1 
1
Коментарі