55-річна Людмила Чечельницька із села Безводне Ямпільського району працює дояркою з 15 років.
— Тоді дойка була тільки ручна, — розповідає Людмила Станіславівна. — Спеціально доїти ніхто не вчив, дома тримали худобу. Дивилася, як бабка доїла і так навчилася. Робота тяжка, бо треба в чотири ранку встати, роздати силос і корма вручну, а тоді приступати до дойки. На мені 50 корів. Кожну тре помити, вичистити, поговорити з нею. Відколи дойка стала автоматичною, то менше болять руки.
Людмила Чечельницька працює позмінно, заступає в обід і здає зміну наступного ранку. Щомісяця отримує 2,8–3 тис. грн. Восени матиме відпустку, але на відпочинок їхати не планує.
— Треба вдома на городі працювати, закруток зробити, — говорить. — Я ніколи не відпочивала.
У доярок найбільше болять руки і пухнуть ноги.
— Особливо крутить ліктьові і плечові сустави. Часом так болить, що не можу терпіти. Тоді йду в сільський медпункт. Там колять уколи, трохи проходить. Ми постійно в воді. Літом нічого, а зимою хоть вода й тепла, але кругом холодно.
Щороку доярки проходять профогляд.
— Знаходять різні болячки. Часто вєни на ногах вилазять, а часом і женскі проблєми находять, то направляють на лєчєніє у санаторії. Та хто туди їде. Роботи дома повно. Не до санаторіїв.
В управлінні сільського господарства кажуть, що статистики професійних захворювань доярок не ведуть. Зазначають, вони найчастіше страждають на туберкульоз.
1 
1
Коментарі