На приватному смітнику в Гайсині згоріло 15 т макулатури. Працівники збирали її понад два місяці. Планували здати й отримати 6 тис. грн.
— Це наш заробіток, — говорить прибиральник 48-річний Володимир Салій. — Офіційної зарплати я не отримую. Що сам виберу і здам — те моє. А макулатуру зависники підпалили. Бо знають, що ми тут непогано заробляємо.
Троє чоловіків збирають на гайсинському смітнику папір, брухт, скло та поліетилен. Раз на два місяці вторсировину здають: біле скло по 30 коп. за кг, зелене — 25 коп., брухт — 80, макулатуру — 40. Найдорожчий пластик — гривня за кілограм.
Приватний смітник займає 6,8 га, його територія обгороджена бетонними плитами. Леонід Чайковський відкрив його сім років тому. Щороку сплачує 600 грн за оренду землі. Міський смітник у Гайсині закрили, бо був переповнений.
— Хлопці в мне не обіжені, — каже власник смітника 65-річний Леонід Чайковський. — Мої два сини п"ять років тому, коли сюди ніхто не хтів іти працювати, за місяць п"ять тисяч заробили. А можна і до 15 тисяч гривень підняти. Хлопці умудряються даже колеса продати тим, хто робить удома вигрібну яму. І опаришами для рибаків приторговують. Баночку за 5 гривень продають.
Чоловіки, що працюють на смітнику, одягнені в старі, але чисті штани та сорочки.
— Недавно робочий утюг в упаковці знайшли, — запрошує до складу 45-річний Леонід Бондар. — Але ми його бідним віддали. Бо вдома в усіх утюги є. А ми не бєдні. Ми прілічно заробляємо. Не менше тисячі на місяць. І хай не кажуть, що робота не престижна.
У приміщенні на ящиках розкладені статуетки та сувеніри. Леонід Бондар показує годинник на стіні складу.
— Знайшов в одній із коробок, — каже. — Схожий повісив у м"ясному павільйоні на нашому базарі. У нас у Гайсині вуличних годинників немає. Знайду ще один — повішу десь у людному місці.
— Хлопці, кому телевізор треба?— гукає колег Володимир Салій. — Тут ще відеомагнітофон і касети до нього. Давайте заберемо, подивимося, чи робочий. Ми знайшли два кольорових телевізори "Електрон". Обидва робочі. Один Льоня Барановський собі додому взяв. Другий віддали комусь.
Чоловіки несуть телевізор на склад.
— Я торік холодильник знайшов, — говорить 50-річний Леонід Барановський. — У ньому релюшечка поламалася. Поміняв, і досі в мене вдома той холодильник працює.
— А моя жена тут нашла гроші, — перевертає Леонід пакет зі сміттям, яке обсіли товсті мухи. — Якось одна прийшла до нас на мусорку, стала свій мусор шукати. Казала, що півтори тисячі доларів викинула з бумагами. Не нашла. Один раз бачив, як хлопці матрас підняли, а з нього шість тисяч радянських рублів посипалося. Не знаю, де діли. Мабуть, у макулатуру кинули.
Ми не бєдні. Прілічно заробляємо. Не менше тисячі на місяць
До робітників підходить власник смітника Леонід Чайковський.
— Я замолоду у вінницькій психлікарні працював, — говорить він. — Туди один старенький єврей із Гнівані попав через те, що бабка розтопила грубку його грошима. Дід складав у грубку купюри і прикривав їх бумажками. А якось приходить — горить у ній вогонь. Він туди — а з грошей один попіл лишився. Ледь з ума не зійшов.
Чоловіки скидають макулатуру на окрему купу.
— Ви б бачили, скільки літератури викидають! — хитає головою Барановський. — І Толстой, і Дюма, і Бальзак! Видно по сміттю, коли молоді люди стару квартиру купують. Бібліотека в першу чергу викидається. Ікон багато знаходжу. У мене з десяток є. Не можу їх спалити чи викинути. Помию і віднесу до церкви. Тільки не знаю, чи приймуть там ікони з мусорки.














Коментарі