На Вінниччині пропонують роботу у сільських магазинах 35 продавцям. Зарплата 1,2 тис. грн. Також є робота для вчителів, ветлікарів, трактористів, столярів. Про переваги і недоліки роботи у селі розповідають представники цих професій.
27-річна Алла Іванюк із райцентру Літин працює вчителькою молодших класів.
— Живу в райцентрі, а на роботу добираюся за 8 кілометрів у село Громадське. Зарплата 1500 гривень. Робота дуже нервова. Батьки не хочуть купувати книжки дітям, вважають, що всім має забезпечити школа. Часто за свої гроші купую канцтовари. Серед ночі малюю стінгазети, перевіряю зошити. А там, буває, квіточку намалюють замість домашнього завдання. От остання вимога начальства — треба зробити на кожного учня портфоліо. Шукаю фотографа, який сфотографував би дитину, за свої гроші роблю фото. У сільських школах з батьків збираємо гроші хіба що на подарунки їхнім дітям. Зате з такою професією легко знайти женихів. Учитель у селі — то ж уважаєма професія.
27-річна Наталя Мотовиця влаштувалася продавцем у магазин села Ворошилівка Тиврівського району півроку тому.
— Зимою холодно дуже в магазині. Але власник нам доплачує сто гривень на чай. Випиваю кілька кружок. Як дуже змерзаю, знімаю із себе чоботи і розтираю пальці. Покупців у магазині небагато. Отримую 1200 гривень. Для села таких грошей хватає. Я свою зарплату трачу на косметику й одяг, годують батьки.
30-річний Василь Матяш працює трактористом у селі Тростянець Тиврівського району.
— Зараз перебираю трактор, за це мені ніхто нічого не платить. Ремонтую двігатєль, роблю ходову. А от весною заробітки хороші маю. За місяць можу заробити 10-15 тисяч гривень. Люди кличуть орати городи. Зимою живу з того, що заробляю навесні і восени. На цю роботу треба тямущого механіка, бо працюємо в основному з радянською технікою, а вона за день може разів п'ять поламатися. Тре знати де стукнути, а де грюкнути, щоб трактор поїхав.
39-річний Федір Рогожук із села Яришівка Тиврівського району працює ветлікарем. Має щомісяця 1,3 тис. грн. Додатково отримує грошову винагороду від клієнтів.
— У ветеринара такса, як у батюшки. Якшо брати по госрозцінках, то я поріг переступив, сказав "Добрий день", вже мають дати 22 гривні 50 копійок. За те, що подивився худобину — ще 20 гривень. Один мій приїзд по тих розцінках обходиться не менше ста рублів. Своєї машини не маю. Люди мене підвозять і привозять. Викликають не тільки у сусідні села, а й райони. З худобою легше найти общий язик, ніж з людьми. Приходиш, а господарі не хочуть, щоб прививки робив тваринам. Кажуть: кота не зловлю, а собаку тримати не буду. Спортять настроєніє і інтєрєс до роботи пропадає. Найтяжче працювати зимою, коли отел. Учора два рази роздівався в сараях, бо як я влізу до корови вдягнутий. Буває, їду маршруткою, халати везу, вони воняють. Але ніхто зауважень не робив, може, щось про себе думають. Вообще, зараз ця професія не перспективна. Корів та коней збувають, тільки собачок та котиків лічу. Син хотів на ветлікаря вчитися, я не розрішив.
52-річний Володимир Бражний із села Новоживотів Оратівського району працює столяром.
— Робота столяра важка, до неї треба мати хист. Зате працюю вдома, нікуди не їду і не біжу щоранку. Роблю на замовлення двері, вікна, стільці, столи. Мені тільки рисунок покажіть, по ньому і зроблю. Оформився приватним підприємцем. Один місяць можу більш як тисячу заробити, а зараз і 500 не буде. Найбільше замовлень улітку. Але столяром працювати престижно. До мене приходять не тільки з мого села, а й із сусідніх.
2 
1
Коментарі