– "Ця друкарська машинка і вас переживе", – казав продавець. Мені тоді було 16, і я вирішив писати скетчі – анекдоти для газет. Строчив по 30 чи не щодня. Машинка жодного разу не ламалася, хоча не раз її перевозив, – американський режисер Вуді Аллен проводить рукою по кнопках друкарської машинки.
Стрічка "Вуді Аллен. Документально" триває близько 3 годин. Режисер дозволив зняти про себе вперше.
Маю знайому, що бачила всі фільми Аллена. У Аніному ноутбуці їх більш як 40. І це впливає на її життя. Як і Вуді, має інструмент, з яким не розлучається.
Подруга бачила всі фільми Вуді Аллена
– У дитинстві сестру віддали в музичну школу, а мене – на танці. Думала, що це не чесно, і мріяла грати на піаніно, – розказує Аня. – Коли знімала першу квартиру в Києві, мені відвели кімнату з піаніно. На ньому й навчилася грати.
Згодом довелося міняти квартиру. Аня на кілька днів подалася додому – в Ковель.
– В інтернеті бачу оголошення: "Віддамо піаніно. Безкоштовно, але в подяку готові прийняти кілограм мандаринів". Телефоную. Жінка каже, що особисто для мене не триматиме – хто перший привезе мандарини, тому й віддасть. Того ж вечора сідаю на потяг до Києва. Зранку їду за піаніно. А в нову квартиру вирушаю вже з вантажниками.
270-кілограмовий інструмент піднімали на другий поверх. Аня віддала за це 450 гривень, ще 400 – за налаштування. Бо після перевезення налаштовувати треба щоразу.
Місяць тому подруга переїхала ще раз. Тепер вантажники тягли інструмент на четвертий поверх. Заплатила 500 гривень. Побили добряче – по боках поздирали чорний лак.
– Ех, краще б це була друкарська машинка, – сміється Аня, коли розповідаю про Аллена. збирається на два роки до Америки на навчання. – Маю чимало друзів, що грають. Поки що піаніно побуде в когось із них. Хоча й подумую про 2 кілограми мандаринів.
4 
1
Коментарі
5