Я достатньо пожила по чужих хатах і гуртожитках. І ось повертаюся до квартири, де народилася й виросла. Це мій спадок. Будинкові 45. Він не жінка, й у цьому віці на ягідку не схожий. Мені пропонують продати стару квартиру й купити нову. Але я не можу, бо це моє родове гніздо.
Наймаю професіоналів. Залучаю подругу-архітектора. Робимо капітальне втручання. Коли з квартири прибрали стіни, вона усередині стала як гола літня дама, яка соромиться власної наготи. У центрі — іржава ванна. У такому антуражі доречно знімати андеграундське кіно. Але я не хочу кіно, я хочу там жити.
Згодом звели нові стіни, поміняли сантехнічні нутрощі, вживили склопакети. Квартира почала дихати новою фарбою. Перевіряю роботу кожного. У кухні плиточник Петро. Питаю: чому шви не промастив. Каже: треба буде, промастю. Ходять тут усякі, працювати заважають! Відступаю в куток й звідти повідомляю, що я не "всякі", а хазяйка.
— Ну, тоді щас промастю, — бурчить Петро.
Ну, тоді щас промастю
У спальні-вітальні подруга відколупала живу цегляну стіну. Зняли з неї штукатурку і побачили, що у 60-му році минулого сторіччя тут був Вася. Це нашкрябано на червоній цеглині. Матюки тоді, мабуть, були не в моді. А зараз в моді саме такі живі неприкриті стіни. Їх декор роблять штучно. А в мене є справжня з Васею.
Подруга-архітектор каже, що зі мною легко, бо я — невибагливий клієнт. Їй є з ким порівнювати:
— Уяви, замовниця у від"їзді. Доручила своєму Мусику (вона чоловіка так називає) вибрати вбудований акваріум для вітальні. Мусик, по-моєму, взагалі не здатен щось вибрати. Так ми йому налили, Мусик окосів і нявкнув: приймаю силове рішення. Вибрав-таки! Правда, не акваріум, а електрокамін. Але теж вбудований.
У моєму кошторисі такі речі не значаться. Бо не пасують до стіни з Васею.
1 
1
Коментарі