На вечірці зустріла колегу, з яким давно не бачилися. Згадали минуле. Він пішов із журналістики. Виглядає добре і заробляє непогано. На тому святі знайомий виступав у ролі галантного кавалера власної дружини. Переконливо, але дивно. Пам"ятаю його ще ловеласом. А отут...
Танцюємо. Питаю:
— Мабуть, ти ду-у-же завинив своїй половині? Увиваєшся за нею, як закоханий підліток.
— А я справді зараз такий, — відповідає. — Бач, я цінності переглянув. І ось...
Зраділа за нього. Не бреше, це видно. Кажуть, найнебезпечніший період для чоловіків — під 40. Тоді вони чомусь із глузду з"їжджають. Переоцінюють своє життя, від чого у багатьох дах зриває. Дивлюся по собі і своїх подругах, у нас не так. Криза, звісно, є, але на неї якось увагу звертати ніколи. Робота, кухня, діти, прання й далі за списком. Навалить депресія — йдеш, купуєш собі нову шмотку, і попускає до наступної зарплати. А чоловіку шмотка не допоможе. Тут потрібні більш серйозні заходи.
Купуєш нову шмотку, і попускає до наступної зарплати
У Боснії познайомилася з майором. Він уже рік служив в Укрбаті без відпустки. За цей час сів у шпагат, щоб не сказитися: так скучав за дружиною. Йому тоді вже 42 було. Він виявився балакучим. Казав, що дурнем був раніше: дружину зраджував, додому пізно приходив, у компаніях засиджувався, та й узагалі... А тепер життя його в шпагат розтягло. Усе каявся: "Як вона мене терпіла стільки років?". Дружина тобто.
Спостерігаю я за цим всім, і мало що розумію. Крім одного: хто до сорока років усього не встиг, залишається хлопчиком до самої смерті. А це, мабуть, печально.
1 
1
Коментарі