— Хочу аграрієм бути. Подам документи у Вінницький університет, вчитимуся дистанційно, — каже з-за ґрат 36-річний Валерій Гапонов. Одягнутий у вишиванку в блакитно-чорних кольорах. Поверх — темно-синя роба з номером справи та ініціалами. Потирає руки, сковані кайданками. — По молодості вчинив убивство. Засудили до довічного. Уже 18 років відбуваю. Сподіваюся, колись вийду на волю і буду приносити користь працею.
З 1 по 11 липня двоє в'язнів-довічників, які відбувають покарання у виправній установі №1 Вінниці, складали тести зовнішнього незалежного оцінювання з географії, української мови та літератури, історії, біології. Валерій Гапонов і 38-річний Андрій Ситник — співкамерники. До тестів готувалися разом рік.
ЗНО із української мови та літератури заплановане на 11.00. За півгодини в'язнів приводять до класу. Садять за парти, загороджені решіткою. Кайданки з рук не знімають — заборонено.
— Хочу не лише собі, а й рідним довести, що людина може виправитися. Мене на волі чекає дружина Тетяна та 15-річна прийомна донька, — продовжує Гапонов. — Ми з Тетяною побралися два роки назад тут, у тюрмі. Знайомі були з 11 років. Коли мене посадили, вона вийшла заміж. Народила, але року не пройшло, як розвелася. Тоді почали переписуватися. Радий, що хоч так, але маю повноцінну сім'ю. Раніше побачення нам давали раз на три місяці. Тепер дозволено щомісяця. Тут для цього облаштована дуже гарна кімната з усіма зручностями, технікою. Як у кращих готелях країни.
Андрій Ситник сидить за іншою партою. Родом із Вінниці. У в'язниці — 17 років. З рідних на волі має батьків і брата, які його навідують. За період ув'язнення навчився вишивати пластмасовою голкою. Все необхідне — тканину та нитки передають рідні. Сорочки та картини Андрій дарує товаришам.
— Хочу бути юристом, а в аграрному потрібного факультету немає, — каже Ситник. — Буду шукати інший університет. Юриспруденція мені найближче. Навіть будучи тут, зможу помагати людям зі справами, бо часто є неточності. Або ж просто засуджений, не знаючи законів, не може себе захистити. Але теж сподіваюся, що вийду і зможу створити нормальну сім'ю.
Об 11.00 учителі розпочинають тестування. Роздають абітурієнтам матеріали із завданнями. Зачитують роз'яснення, як поводитися на іспиті.
— Не дивіться на мій почерк, — соромиться Ситник. — Ще зі школи гарно писав, але тут у кайданках незручно, то виходить, як у курки лапою.
За 3 год. екзамен закінчується. Учителі збирають роботи, запаковують у спеціальні конверти із пломбами. Ставлять печатки в особові бланки.
— Сиділи й чесно виконували всі завдання. Не перешіптувалися, не підглядали. Ми теж нічого не підказували, — каже відповідальний за пункт тестування Сергій Арсеньєв, 55 років. — Не перший рік в установах відбування покарання проводять ЗНО, то хлопці набирають по 170–180 балів із 200 можливих.
2 
1
Коментарі