Між селами Легедзине і Тальянки на Черкащині археологи знайшли поселення трипільців, якому понад 5 тис. років. Під час геомагнітної зйомки виявили, що городище займало близько 450 га землі, у ньому було 1500–2800 будівель, у яких жили 25 тис. людей. Уже відкопали 50 споруд.
На розкопках працюють 30 студентів з Уманського педуніверситету і Києво-Могилянської академії. Серед кукурудзяного поля вони зняли верхній шар ґрунту на ділянці 30х30 м. Яму завглибшки метр уручну копали чотири дні. У центрі сидять жінки з ножами і щітками. Вони змітають землю із решток розваленої хати. Їхній одяг у пилюці.
— Ми сьогодні розкопали глиняну тарілку, два глечики, кістку і щелепу собаки, — витирає піт із лоба 17-річна Марина Ткаченко. Він стає брудним. — Я хочу знайти антропоморфну фігурку жінки. Це статуетки, яким трипільці поклонялися, як богам.
— Це вона просто згущонки хоче, — змітає землю щіткою на лопату 20-річний Павло Іванишин. — Нам за кожну знахідку дають банку згущонки. Одну на всіх. Ми з другом кілька днів тому бронзовий наконечник відкопали, це цінна знахідка. Хоча й не трипільська, бо трипільці не вміли обробляти метал. Нам по морозиву дали і банку згущонки. Як її відкрили, усі з ложками накинулися. Я потім фото зробив — двадцять ложок в одній банці.
Марина сердиться, кидає в Павла щіткою, той вивертається. Вдає, ніби падає на щойно розкопані нею рештки глиняної хати.
— Не смій! — кричить. — Тут тиждень моєї роботи під палючим сонцем.
У яму спускається сивий чоловік у рожевій сорочці. Він акуратно переставляє ноги, але пилюка все одно покриває його начищені світлі черевики. Це француз Бертран Кост, який фінансує розкопки. Він 10 років дає гроші на пошук поселень трипільців.
Бертран фотографується біля черепків, просить щітки і вдає, що розчищає завалені стіни будинку. Розказує, що любить Україну, бо тут гарні жінки, і хоче дослідити культуру давніх українців.
— Йому тут лапшу на вуха вішають, що розкопки дорого коштують, — каже студент із Києво-Могилянської академії. — А насправді нас на відробітки зігнали. Ми б тут копали, навіть якби ці розкопки ніхто не фінансував. У нас це добровольно-прінудітєльна практика, без неї на другий курс не переведуть. Романтика тут тільки ввечері починається, а до того — каторга. Можна на озері покупатися, до дівчат поприставати. Кормлять тоже неважно. На сніданок вівсянка, на обід суп і каша, а ввечері — тушонка.
17-річна Анастасія Шевченко обмітає обламану кістку:
— Я спочатку боялася до кісток торкатися, але зараз знаю, що це точно не людські. У трипільців не було могил, вони спалювали своїх мерців. На другому курсі ми будемо скіфські та сарматські поховання розкопувати. Там буває страшно.
2 
1
Коментарі