В історії з конфліктом на Донбасі російська влада ризикує повторити помилки радянської
Кількість завислих у повітрі запитань про загиблих і затриманих на території України російських військовослужбовців сягла критичної кількості. Чи воює Росія в Україні, і якщо так, то на яких підставах? Якщо ні, то хто лежить у свіжих могилах і свідчить на допитах в Службі безпеки України?
Сергій Кривенко й Елла Полякова з Ради з питань прав людини при президентові РФ звернулися в Слідчий комітет із проханням перевірити інформацію про загибель дев'яти контрактників 18-ї мотострілецької бригади, нібито на полігоні в Ростовській області. Повідомлення про участь військових цього підрозділу в бойових діях на Донбасі з'являлися в українських ЗМІ від середини червня. Загибель дев'яти бійців 9 серпня в Сніжному, на межі Донецької та Луганської областей, підтвердила виданню Gazeta.ru голова комітету солдатських матерів Ставропольського краю Людмила Богатенкова. Можливо, про них же писала дагестанська газета "Черновик". Джерела видання стверджують, що всі вони в документах вказані як загиблі на навчаннях або звільнені зі збройних сил заднім числом.
За повідомленнями декількох ЗМІ, з 24 серпня в Псковській області хоронять військовослужбовців (контрактників і строковиків) 76-ї Псковської дивізії ВДВ. У понеділок поховали Леоніда Кичаткіна й Олександра Осипова. Особисті документи людей із такими іменами знайшли в захопленому українськими військовими БМД- 2.
Також СБУ повідомила про взяття в полон 10 військовослужбовців 331-го полку 98-ї Свирської дивізії ВДВ й опублікувала відео допитів чотирьох із них. Міноборони Росії устами "джерела" припустило, що десантники заблукали під час патрулювання кордону.
Повідомлення про те, що декілька десятків десантників перестали виходити на зв'язок від середини серпня, вже тиждень з'являються в соціальних мережах. Російські військові категорично заперечують яку-небудь участь у бойових діях, але нічого не говорять батькам про зниклих дітей: про це, наприклад, розповідала на прес-конференції в Саратові мати ще одного контрактника 76-ї дивізії, Іллі Максимова. Він також був "на навчаннях у Ростові" і його документи також виявили українські військові в захопленій бронемашині. Батькам нічого не відомо про нього з 16 серпня.
Мовчання або невиразні коментарі офіційних відомств посилюють атмосферу підозрілості й змушують згадати неприємні приклади з російської та радянської історії. Країна не знала про секретні операції Червоної армії в Афганістані 1929 року і в Синцзяні в 1930-ті. Їх учасникам забороняли писати рідним про своє справжнє місце перебування. Так само Кремль замовчував участь радянських військових у бойових діях в Кореї та В'єтнамі проти США, в Єгипті та Сирії — проти Ізраїлю.
У перші роки війни в Афганістані туди спрямовували десятки тисяч офіцерів і солдатів-строковиків. На початку 1980-х радянські ЗМІ розповідали тільки про допомогу військових мирним афганцям, громадяни дізнавалися про бойові дії в гірській країні з передач закордонних "голосів". Загиблих привозили додому й хоронили таємно до середини 1980-х, забороняючи вказувати місце і причину смерті.
У Росії цей досвід спробували повторити в листопаді 1994 року, організовуючи військову допомогу антидудаєвській опозиції в Чечні. Близько 80 офіцерів і прапорщиків співробітники контррозвідки завербували у військових частинах "для обслуговування бойової техніки". Підписавши контракт, вони брали участь у невдалій спробі штурму Грозного 26 листопада 1994 року. Багато з них загинули, понад 20 осіб потрапили в полон. Міністр оборони Павло Грачов заявив, що російські військові не мають стосунку до штурму, а в Чечні воюють найманці.
Чи воює Росія в Україні? Це серйозне правове запитання створює проблеми для конкретних людей.
Як українська сторона поставиться до полонених, яких російський уряд не визнає своїми солдатами? Формально — як до учасників сепаратистських угруповань.
Якщо солдати перед тим, які відправитися на завдання, терміново розірвали контракти — хто відповість за їхнє здоров'я і життя? Родичі навіть не матимуть підстав вимагати від держави компенсації. Якщо ми не воюємо, а наші солдати опинилися в українському полоні — що заважає Міноборони оголосити їх дезертирами й після повернення на батьківщину запроторити у в'язницю? На цю тему є багатий історичний досвід.
Можливо, російські політики й військові намагаються діяти "як у Криму": участь наших військових там теж спочатку не визнавали. Але в Криму обійшлося без стрільби й жертв. На Донбасі — зовсім не те. Повного контролю над інформацією досягти неможливо. За жертви доведеться відповідати.
4 
1
Коментарі