"Я б тим гуцулам, що працюють на полонинах, ставив пам"ятники. Люди йдуть туди від безвиході. Усі працювати за кордоном не можуть", — каже 29-річний Михайло Ямнівський, начальник агропромислового розвитку Путильської районної адміністрації Чернівецької області. 31 травня в Путилі святкували "Полонинську ватру" — проводжали вівчарів на полонини. Проводи були символічні, бо пастухи пішли на пасовища після 6 травня.
— Цього року рано потепліло, були дощі, травичка рано проросла, худобі є що пастися, — пояснює Михайло Ямнівський. — 224 чоловіки пастимуть худобу на 28 полонинах.
Чабан Василь Штифуряк, 67 років, із села Підзахаричі посеред стадіону розкладає вогнище, готуватиме кулеша із бринзою. У великому казані кипить вода.
— Кулеша в горах — то є хліб. Хліба з собою не візьмеш — зачерствіє швидко. А їсти треба — хлопці молоді, здорові, — сміється. — Тому беремо з собою кашу курудзяну. То зараз у кулешу додають масло, спеції. А справжній рецепт — воду в казані посолити, всипати каші. Є один секрет — треба дерев"яною палицею мішати, тоді не буде кличків. Вода википить і кулеша готова. Її з бринзою можна їсти, або зі смаженою цибулею.
Щороку на святі відбувається виставка народних майстрів і фестиваль сиру. 56-річна Марія з Косова привезла сирні коники з бринзи.
— Молодий хлопець на всьо літо йшов на полонину, а вдома на нього дівчина чекала, — розповідає історію сирних коників. — Не мали вони як бачитися, так сумували один за одним. Дівчина могла вдома вишивати, а гуцул у горах із залишків сиру ліпив їй такі коники в подарок. Вони застигали і ставали тверденькими. Із такими подарунками він вертався до коханої.
На полонині вівчар працює два тижні. Потім на стільки ж часу йде додому. Його замінює родич.
— 200 кілометрів до полонини їдемо конем. Беремо з дому сало, бринзу, тушонку, та що жінка напечит, — розповідає Ярослав Євенчук, 27 років, із села Дихтинець Путильського району. — Потім машинами довозимо продукти на місяць чи на два. Торік через повінь були відірвані від цивілізації, то продукти спускали вертольотами. Розпалюємо ватру. Ночуємо під навісом біля кошари. Спати не можна, бо вночі можуть прийти вовки.
Цього року на 28 полонинах випасають 200 корів, 3200 овець, 250 коней, вигодовується до ста свиней. Повернуться чабани додому восени.
Зі слів Михайла Ямнівського, вівчарі отримують від 700 грн у місяць.
3 
35413
Коментарі