У Чорнобилі живе близько півтисячі людей — самосели й ті, хто мають тут офіційну роботу. Усі знають одне одного. Упродовж години містом пройде кілька чоловік, проїде кілька машин. І майже всі — військові або міліція, у камуфляжному одязі. У сонячні дні в жителя великого міста складається враження, що приїхав на дачу або на відпочинок у ліс.
На лавці біля магазину сидять двоє самоселів — 38-річна Любов Гончаренко і Віктор Палтух, 64 роки. На вигляд не скажеш, що жінка на 26 років молодша за чоловіка. Посоловілими очима вони мовчки дивляться перед собою, по черзі прикладаючись до літрової пляшки пива.
Віктор Олександрович і Любов Миколаївна живуть разом у покинутому будинку, першому ліпшому, який чоловік знайшов, коли повернувся після евакуації. У селищі Бородянка Київської області він пронудьгував півтора місяця й повернувся на батьківщину. Роботи під час ліквідації наслідків аварії було багато. Люди були потрібні. Тепер він ніде не працює.
— Не нудно вам тут жити?
— А чого скучно? Людей хватає. Вони тримають і корів, і коз. Картошку свою сажаємо і їмо все своє. Та й на рибалочку пішов, на охоту. Риба прекрасна, і нічого там не заражено. Метал пішов здав. Прямо тут приймають, 3 гривні кілограм. А потім я й не знаю, куди його везуть.
Біля Віктора та Любові стоїть п"яний низенький худорлявий чоловік у подертих штанях, на кілька розмірів завеликій зимовій куртці, стоптаних сірих від пилюки черевиках і кепці на лисій голові. Він мешкає в будинку поблизу відділку міліції. Має роботу, сміються інші двоє: зранку його розштурхують правоохоронці, щоб прибирав, парашу помив. Гончаренко питає, котра година, і починає підводитися з лавки:
— Скоро пойдьом у столову.
У їдальні вони тричі на день харчуються по талонах. Їх видають працівникам ЧАЕС та інших підприємств зони відчуження.
— Ми купляємо талони — по гривні-півтори, — каже жінка. — На талон дають перше, друге, салат, компот. Зранку погано готують. На обід краще.
Риба прекрасна, і нічого там не заражено
— Та то залежить від зміни. Коли яка зміна, — махає рукою чоловік.
Гончаренко та Палтух ідуть до їдальні, а їхній друг — додому спати.
У самоселів є офіційні перепустки, термін дії яких продовжують щороку. Вони відкривають їм дорогу до 20-кілометрової закритої зони. Інші охочі потрапити туди повинні отримати спеціальну перепустку. Виняток — поминальні дні, коли до Чорнобиля, Прип"яті та відселених сіл приїздять колишні жителі.
У Прип"яті ніхто не живе. Але щодня приїздять екскурсії. Зарослою доріжкою, яка колись була бульваром Леніна, туристів проводять до центральної площі. Вони бачать готель "Полісся", будинок культури "Енергетик", дерева, що ростуть із бетонних сходів. Гостей заводять також у лікарню, до оглядового колеса і в дитсадок. Там вони фотографують покинуті дитячі іграшки.
У поминальні дні колишніх жителів Прип"яті пускають у вже аварійні будинки і квартири. Хоча там давно нічого немає. За кілька перших років після аварії мародери залишили в помешканнях голі стіни. Іноді на підлозі навіть паркет зірваний.
2 
1
Коментарі
1