— У мене страшний патріотизм. Не була на Майдані — вважала, що державні питання треба вирішувать словесно. Але як росіяни полізли в наші справи — не стерпіла, — каже 49-річна Тетяна Ялова з Кременчука на Полтавщині.
П'ять років працювала медсестрою в місцевій дитячій лікарні, ще 15 була анестезіологом у реанімації. Від 2006 по 2010-й — медсестрою у госпіталі Ємена в південно-західній Азії. Після повернення влаштувалася масажисткою до приватної клініки. Від серпня 2014-го — у зоні АТО. Служить санінструктором у 12-му мотопіхотному батальйоні. Має трьох доньок і чотирьох онуків.
— На початку АТО загинув син знайомих, — продовжує. — Сказала чоловікові, щоб ішов на війну. Його не пропустив військкомат. Узяли на полігон у Полтаві тренувати хлопців. Нічого, кажу — тебе не взяли, то мене візьмуть. Рідних поставила перед фактом. Мама й молодша донька — у сльози. Позичила в неї шкільний рюкзачок. Поклала костюм, змінний одяг, мийні засоби і книжку "Сторічний чоловік, який виліз у вікно і зник" шведського письменника Йонаса Йонассона. Приїхала як медик-доброволець 9 серпня 2014-го. До Харкова і до Щастя.
Лікарня у Щасті — це стара 2-поверхівка. Два десятки персоналу. Волонтери з-за кордону навезли купу обладнання — апарати для підтримки життя, штучного дихання, столи, ліки. Місцеві лікарі відкривали коробки й розводили руками. Бо інструкції — англійською. Читала їм.
Що робили?
— З анестезіологом готувала апарати і вводила наркоз. Бувало, переодягалася у стерильне — і на операцію до хірурга. У спекотні дні бракувало. Скільки поранених через мене пройшло — не порахуєш. Бо ночами і днями купами їх привозили.
Люблю спостерігати за бійцями після операції. Від наркозу глибоко засинають. Аж раптом тягнуться до трубки в горлі й витягують її. Отже, мають силу дихати й житимуть. Так було із трьома хлопцями, яких обсипало "Градами". Поранило і в голову, і в живіт ще до Мінських угод.
Що робили із загиблими?
— Трупи звозили в окреме приміщення на території лікарні. Завжди було заповнене. Вміщалося до 30 тіл. Стояла страшна спека. Щоб не так розкладалися, щодня обробляли формаліном і пакували в чорні мішки. Так надихалася тим розчином, що дістала запалення легень. Перенесла хворобу на ногах.
Зі мною мешкали дві переселенки. Допомагали на кухні. Дуже боялися звуків під час обстрілів. Коли я відкривала вікно, просили зачинити, бо гатило. Думали, скло врятує. Порадила затикати вуха ватою. Без прочиненого вікна можна задихнутися від спеки й ліків.
У грудні підписала контракт. Після цього служила у Старобільську, Дмитрівці, Артемівську.
Коли було найстрашніше?
— У ніч на 7 січня 2014 у Старобільську. Почалася пристрілка з боку ворога. Отже, маємо хвилину, аби сховатися. Встигли. Але в один бліндаж таки попало. Двоє хлопців загинули. Нас же Бог милував — ущухло. Подзвонила своїм додому, сказала, що всіх люблю.
Чого навчаєте бійців як санінструктор?
— Найперше — накладати джгут. При пошкодженні крупних судин у чоловіків кров може витекти за півтори хвилини. На відміну від жінок. Це дасть кілька вкрай потрібних хвилин — доправити пораненого хоча б до укриття. Результат є. Кілька хлопчиків підірвалися на розтяжках. Побратими діяли за моїми порадами, наклали джгути. У лікарні хірурги похвалили, що то — гарна робота. Відчула гордість.
Як живеться у польових умовах?
— Важко. На війні немає тиші. Шумить рація. Хтось проходить із нею повз кімнату — я вже не сплю. Почала боятися собак. У Дмитрівці була вівчарка — після обстрілів їй знесло дах. Кидалася на своїх, мене вкусила за лікоть. Але попереджає про обстріли, тривожиться. Гавкне — усередині все стискається.
Не хочеться відпочити?
— Перші три дні у відпустці не виходжу з квартири. Займаюся онуками. У доньки — перехідний період, а я того не бачу й дуже шкодую. Здається, ображається на мене. Водили до психолога, сказав — ні. Дедалі частіше задумуюся, аби перейти на мирні рейки. Відчуваю, що дома я потрібніша.
Коротко
Російські військові на Донбасі відмовляються воювати цілими підрозділами, повідомляє розвідка. Солдати другої роти мотострілецького полку з Макіївки 17 травня не схотіли залишитися на передових позиціях у районі Авдіївки. Щоб утримати їх там, командування залучило підрозділ нацгвардії Росії.
СБУ знешкодила диверсійну групу із семи бойовиків ДНР, повідомили 20 травня у прес-службі. Ті проникали в тил українців. Так навчалися новачки, які пройшли підготовку в Росії. Обстрілювали українців і намагалися захопити у полон. Тоді ЗСУ замінили на спецназ СБУ. Для виманювання показали макет протитанкового комплексу "Джевелін". Бойовики потрапили у засідку. Одного вбили, трьох важко поранили.
У ДНР полюють за українськими шпигунами. Про це 20 травня повідомив координатор групи "Інформаційний спротив" Дмитро Тимчук. За даними "держбезпеки" ДНР, у Донецьку та Горлівці діє потужна диверсійна мережа. Наказали їх екстрено виявити. Особливу увагу приділити керівникам жеків. Серед місцевих ширяться чутки, що керівництво ДНР шукає об'єкти, щоб забрати їх для власних потреб.
3 
1
Коментарі