— Сюда кліпи всякі звьозди приїжджають знімати, бо тут натуральні розвалини, — 36-річний охоронець показує в бік 30-метрової чорної від кіптяви будівлі, що залишилася від шахти "Бендюзька" за 10 км від міста Червоноград у Сокальському районі Львівщини. Копальню закрили 2005 року, все устаткування вивезли.
Після цього навколо Червонограда залишилися вісім діючих шахт. 6 січня у Міністерстві енергетики вирішили закрити три з них — "Великомостівську", "Візейську" та "Зарічну". На них загалом працюють три тисячі людей.
На Сокальщині поклади кам'яного вугілля розвідали у 1950-х. Тоді заклали 10 копалень, навколо яких виросли міста — нині 68-тисячний Червоноград і 11-тисячна Соснівка. Порівняно з донецьким вугіллям, місцеве нижчої якості. Його постачають на теплові електростанції Львівщини та Білорусі. Всього на копальнях обох міст близько 15 тисяч працівників.
Залишки "Бендюзької" продовжують охороняти. Біля будки охоронця стоять у ряд дев'ять металевих тарілок. З них годують псів, що живуть на шахті. На територію не впускають, бо можна провалитися.
— Від мародьорів бережемось, — виходить із будки й махає палицею охоронець у зеленому кожусі. — Звідси вже всьо вивезли. Але цигани шниряють, метал шукають. Селяни приходять і відрами вугілля збирають. Шахту мали б зрівняти на рівне місце, ствол, що веде під землю, на 400 метрів засипати. Але на то треба десь мільярд гривень (повне закриття однієї шахти коштує 200 млн грн, на думку Михайла Волинця, голови Незалежної профспілки шахтарів України. — "ГПУ"). Тому, напевно, рішили, що вигідніше мене тут поставити.
На зеленому "Ауді А6" під'їжджає 35-річний Володимир Медвідь.
— Колись усі з навколишніх сіл працювали тут. І я після технікуму влаштувався сюди, з дому пішки ходив. Ось там був деревообробний цех, — вказує на жовто-гаряче приміщення завбільшки як футбольне поле. — А зараз приватники меблі роблять.
Показує рукою в бік ДОТу часів Другої світової війни біля дороги Червоноград — Радехів. За ним — двоповерхова будівля, пофарбована у рожеве.
— То була шахтарська столова. Тепер колишній начальник шахти перетворив її на ресторан.
Найближчим часом готують до зупинки 35 державних шахт по всій Україні.
— Вони хочуть закрити нас, а потім все, що залишиться прибуткове, — продати за копійки, — каже Наталія Герда, 54 роки, лідер Незалежної профспілки шахти "Великомостівська". Працює там 34 роки. — Перед новим роком у місто приїжджало керівництво "Львіввугілля" (державна компанія, що управляє місцевими копальнями. — "ГПУ"). Тоді вони запевняли, що рік закінчився успішно й усе добре. А на саме Різдво получаємо звістку, що нас ліквідовують.
Наприкінці 2012-го на "Великомостівській" гірники розвідали новий пласт вугілля. Це дало б можливість працювати шахті ще 10 років, зі слів Наталії Дмитрівни.
— Ми нарізали новий пласт — "сокальський". Там 1,5 метра чистого вугілля, яке навіть збагачувати не треба. Крім того, продовжуємо добувати "межирічанський" пласт, але його треба збагачувати. За законом про закриття, мають попередити за рік, а не одразу кидати всіх. Слава Богу, що ще зарплату платять — 30 процентів на початку місяця, 70 — в кінці.
27 січня о 12.00 у Червонограді на зупинці по вул. Степана Бандери тупцяють близько 50 чоловіків. Надворі -13°C. Тут збираються гірники, які їдуть у другу зміну на шахту "Зарічна".
Під'їжджає старий червоний автобус "Ікарус". У салоні продавлені крісла, стійкий запах мазуту й пилюки. За 2 хв. рушає.
— Закривають нас тільки тому, що їм не потрібне наше вугілля. Вони доставляють його сюда з Донбасу. Наше вугілля йшло на електростанції в Добротвір і Бурштин. Тепер туди Ахметов возить своє з Луганська, — міцно тримається за поручень вусань Ігор Горболь, 40 років.
Автобус підбирає працівників ще на двох зупинках. На виїзді з міста всі місця зайняті. Дорога йде повз завод залізобетонних виробів. Посеред його подвір'я стоять іржаві 20-метрові козлові крани, вікна у половині будівель вибиті. Один із цехів оббитий пластиковою вагонкою та з новими рамами.
— Поляки тепер тут профіля металеві роблять. У нас зробили, нагадили хімією, а до себе повезли готові. Завод колись усі шахти будував, будинки в місті, а тепер розвалюється. Тут є ще такий собі завод "Зміна". Електроніку для танків і ракет клепав, а зараз — майонези, — хитає лисою головою Віктор, 32 роки. На колінах тримає пакет з обідом — хлібом із салом та цибулею. — Ми всі в кредитах: хто хату купив, хто — машину. Подумай тільки, зразу три тисячі чоловік не мають роботи. Та тут за посаду дворніка будуть такі війни! Щоб попасти зараз на любу шахту, треба викласти 2000 гривень. А якщо нас позвільняють, то ціна виросте в декілька разів. Ми — молоді, можемо на підробітки звалити в Польщу чи Чехію. А старшим нічо не лишається, як мінімальна пенсія, бо до шахтарської треба ще доробитись.
У "Львіввугіллі" кажуть, що копальні вичерпують свої запаси. І що з восьми нині діючих залишаться дві.
2 
1
Коментарі
48