9 лютого на Дніпрі біля Черкас відірвало крижину з рибалками. На ній опинилися 71-річний Борис Шпак, 64-річний Микола Чудаєв та 84-річна Галина Попова. Вона провалилася у воду, з переохолодженням потрапила в реанімацію. Чоловіків зняли рятувальники.

За кілька днів Галину Феодосіївну перевели у звичайну палату.

— Наша морячка, — жартує на ліжку сусідка по палаті 68-річна Анастасія Сорокіна.

Медсестра витягує голку крапельниці з руки Галини Попової. Вище пальців у неї синці, кілька подряпин і кров запеклася.

— Це об лід подерлася. А синці від того, що до човна мене тягли, — пояснює російською. Згадує той день. — Ми з подругою Риммою Яківною пішли порибалити. Вона трохи молодша за мене. Риба не ловилася, і я пішла далі по льоду. Подруга залишилася. Раптом кричить, щоб я поверталася, бо крижина відійшла. Але я не встигла: до берега було з десяток метрів. Думаю, пройду в іншу сторону, може, десь вийду. В одному місці була ополонка, а зверху тонкий лід. Я провалилася по пояс. Встати не можу, одяг намок, руки замерзли. Просила помогти Господа Бога й Пресвяту Богородицю. Про смерть не думала й не боялася. Не кричала, бо бачила, що на березі люди турбуються.

Подруга Галини Феодосіївни викликала рятувальників. Покликала чоловіків із річкового порту. Один на гумовому човні поплив до Галини Попової. Поклав на лід драбину, кинув їй мотузку.

— Кажу йому: так не вийде, бо в мене руки заклякли. Минуло хвилин із 15, мабуть. Він підібрався ближче і вхопив мене за праву руку. Кажу, беріть і за другу. Доки мене витягнув, сам весь намок. У "швидкій" із мене мокре зняли, укутали в ковдру, — згадує Галина Феодосіївна. — Завідувач відділення питав, чи ходитиму на рибалку. Кажу — тільки влітку.

Галина Попова рибалить понад 20 років, відтоді, як помер її чоловік. Він теж був затятий рибалка.

— Ой, не треба фотографувати. Я ж синові нічого не казала. Він живе в Києві. Не хочу його турбувати, колись розповім, — згодом Галина Феодосіївна погоджується сфотографуватися. Шукає в тумбочці гребінець, зачісується.

Борис Шпак із Миколою Чудаєвим сиділи за кілька десятків метрів від Попової. Що крижина відійшла зрозуміли, коли до берега вже було далеко.

— Лід був нормальний, без тріщин, десь 10–15 сантиметрів. Удвох вловили три маленькі рибини. Помітили, що лєску понесло під лід. Кажу, Колян, а ми вже пливемо, як пінгвіни. Бачу, одна бабка залишилася біля берега, а друга пішла й пішла. Йде, спереду пхає паличкою. Кричу: там промоїни! Коли дивимося, а бабулька вже у воді. Я спробував підходить. А не підійдеш, лід "дихає" промоїнами, — розповідає Борис Костянтинович.

Крижина швидко танула. Стала приблизно 60 на 40 м. Чоловіки стали на місце, де лід найтовщий. Надули целофановий мішок.

— Я щороку провалююся, хіба торік обійшлося. Знаєте, як суждєно утонуть.., — міркує Борис Шпак. — А Микола рядом бубнить, шо робить, шо робить? Бачимо, еменесники бабку поперли у "скору". Сообразітєльні рєбята. На катері з воздушною подушкою вилетіли до нас на лід. Забрали обох на берег.

У коридорі квартири Бориса Шпака стоїть рибальський ящик зі спінінгом.

— Піду хоч для Соньки риби наловлю, — киває на триколірну кішку. — Вона до крику в нас умна, нічого не їстиме, тільки жарену рибку давай. Того дня тоже із-за неї пішов.

12 лютого за 8 км від Черкас на мілину сіли два човни з п'ятьма рибалками. Через шторм рятувальники не змогли добратися до постраждалих. Двоє рибалок дісталися дамби. Решта ночували на найближчому острові. Усю ніч із ними телефоном спілкувалися медики, психологи та рятувальники. Наступного ранку переправили на берег.

×