На 117-му році життя помер найстаріший українець — Григорій Нестор із села Старий Яричів Кам"янка-Бузького району Львівської області.
Його внучата племінниця Оксана Савчук, 41 рік, крутить корбу криниці біля двоповерхової кам"яниці у Старому Яричеві. Виймає оцинковане відро з водою, розтирає білі від холоду руки.
— Тільки не фотографуйте, — просить тихим голосом. На голові у жінки чорна хустка. Очі почервоніли від сліз. Каже, що зранку ходила на цвинтар до могили діда Нестора. Кладовище — за три хати від її подвір"я. Через годину має провести два уроки у місцевій школі, де читає французьку.
Оксана Савчук розповідає про останні місяці життя Григорія Дмитровича:
— Йому дуже боліло тім"я, все просив води холодної налити на голову — то йому помагало. У лютому мав мікроінсульт і вже з того не вийшов. А помер тихо, уві сні. У п"ятницю ще йому вечеряти зладила, а зранку в суботу зайшла глянути, а дід уже задубів. Висох, такий худенький лежав, — племінниця втирає сльозу.
Григорій Дмитрович ночував у літній кухні — там тепліше.
— Мав кілька ватяних штанів, але все йому зимно було в ноги. Його вже кров не гріла, не доходила, — веде далі Оксана. — За брамою вже не пригадаю, коли був. Хіба по подвір"ї з паличкою, за паркан чіплявся руками — і так дріботів. До сповіді ще перед Великоднем ходив. Та як ходив? Отець Федір машиною приїжджав сповідати. Так і помер несповіданий. Якби ж то знати, що так станеться, то покликала б. Дідуньо у п"ятницю не жалівся, що його щось болить, по ньому нічого не було видно. Хіба бідкався, що ключі від хати загубив. Поклав їх на столі і вже не зміг згадати, де саме. Так нині сумно в хаті без його голосу — він так любив співати. Слава Богу, що записали його пісні. Маю три касети, оце включала собі. Але слухати довго не можу, сльози душать. Тих старосвітських пісень уже ніхто в селі не пам"ятає.
Григорія Нестора відспівували після недільного Богослужіння. Він спочиває у крайньому ряду на сільському цвинтарі. Ялицеві вінки з чорними стрічками прив"язані до соснового хреста, щоб вітер не розвіяв. На табличці під прізвищем рік народження — 1891-й і дата смерті. Червону глину стягнуло морозом.
Дідуньо просив не жаліти грошей, як він помре
— Процесія, може, до ста чоловік була. Приїхали родичі із сусідніх сіл, сусіди, вчителі зі школи. Померзли трохи. Усіх на поминки закликали, — продовжує Оксана Савчук. — Дідуньо просив великий бал справити, як він помре, не жаліти грошей. Він ними навіть не цікавився. Мав 474 гривень пенсії. Якось попросив показати йому наші гроші. Подивився на Франка, на Шевченка та й мені віддав — на цукерки дітям.
У висновку медиків записано, що Григорій Дмитрович помер від хронічної серцево-судинної недостатності третього ступеня й атеросклеротичного кардіосклерозу.
— Він узагалі ніколи не хворів, навіть не знав, що то таке лікарня, — каже колишня землевпорядниця Старояричівської сільради Ольга Левко, 57 років. — Але життя прожив, натерпівся... Усі корови колгоспні перепас. Діти в селі його дуже любили.
Григорій Дмитрович ніколи не був одружений і не мав дітей. Жартома казав, що саме тому так довго живе.
1891, 15 березня — Григорій Нестор народився у селі Монастир у Польщі
1908 — сестра Катерина виїхала на заробітки до США
1921 — сестра повернулася додому
1940 — родину Несторів переселили з Польщі до України в село Кукезів на Львівщині
1940 — отримав останнього листа від брата Ілька з фінського фронту
1954 — пішов працювати в колгосп
1956 — помер брат Михайло
1960 — померла сестра Катерина
2007, 15 грудня — помер. Похований на цвинтарі у Старому Яричеві Кам"янка-Бузького району Львівської області
1 
1
Коментарі