"Тканина, на одну або обидві сторони якої нанесено водонепроникне покриття", — пояснює тлумачний словник тепер майже загублене в українській мові слово "церата". Це при тому, що більшість словників ХІХ-ХХ століть так перекладають російське "клеёнка". Деякі ще подають українське "вощанка" — як відповідник латинського сеratа — воскована, вкрита воском. Відповідно "клеёнчатый" — "цератовий", "вощанковий".

"Пан Пшестшельський довго ще сидів нерухомо і думав. Сльози давно перестали плисти з очей, тілько спора калюжка їх ясніла перед ним на цераті", — пише Іван Франко. Академічний словник української мови, що його в 11 томах видали на зламі 1970-1980-х, подає і свіжіші приклади з української літератури. "Кумпан" сидів у кухні за столом, покритим картатою цератою", — це в Павла Загребельного. Або ще: "Крізь подвійні, оббиті цератою двері чулося дедалі густіше гудіння голосів", — є в одному з оповідань Семена Жураховича. Але це слово в тому словнику пояснили вже так: "Церата — те саме, що клейонка".

Якщо нею торгувати вві сні, пише сонник, — до фінансових труднощів. Коли її застеляти — до байдужості та зради. А як сниться подерта, стара або брудна церата — це віщує нечесно зароблені гроші.

У написанні слова "галянтерія" на вивісці помилки немає. Так, за тодішнім українським правописом-"скрипниківкою", передавали м'яке "л" в іншомовних словах. Іще приклади: капсуля, лябораторія, бльокада, кольорит, льомбард, фльора. Зрештою, французькою, звідки запозичено це слово, воно звучить "ґалянтері". Означає "галантність", "витонченість". У торгівлі ж ним позначають предмети туалету й особистого вжитку. Коли ж 1933 року "скрипниківку" заборонили — була задалека від російської, а тому націоналістична, — в українську мову негалантно прийшла "галантерея".

×