— Немає в мене геть нікого. Народила двоє доньок і сина, але всі померли. Муж мій теж на тому свєті, — каже 79-річна Марія Борак із села Мирогоща Дубенського району Рівненщини. — Доки були сили, ще корову тримала. А тепер нездужаю одна 50 соток городу бульбою засадити, хворяща стала. До пенсії 32 роки проробила продавцем у сільмагу.
Марія Борак показує косарю 44-річному Володимирові Васечку з помічником, де треба розчистити подвір'я від бур'яну. Одночасно в її садку перед хатою три жінки обгортають троянди та прибирають сміття. Ще двоє соціальних працівниць оглядають будівлю.
Марія Григорівна тицяє на дах — просить пофарбувати його, коли буде час. Каже, протікає у зливу.
— Та вам його міняти треба, наново покриємо, — говорить Володимир Васечко. — Ми робимо все, що попросять — хату білимо, грубки перероблюємо, білизну перемо, косимо, ремонтуємо ще й волосся стрижемо. Все це — безкоштовно.
Із 1 квітня у Дубенському районі до селян на весь день виїжджає команда майстрів із територіального центру соціального обслуговування. Більше в області таких бригад немає.
— Заявку на виїзд подає соціальний робітник, коли не може впоратися сам або робота специфічна. Ми складаємо графік і потім їздимо з хати в хату, де послугу замовляли, — розповідає соціальний працівник Тетяна Гусарук, 26 років. Вона наглядає, як виконують замовлення. — Працюємо по буднях з дев'ятої до вісімнадцятої години.
Склад команди змінюється залежно від характеру замовлень на день. Інколи з косарями та перукарем на села їде і юрист, коли треба оформити спадщину чи проконсультувати.
До 11.00 господарство Марії Борак привели до ладу, і бригада пакує речі в білий мікроавтобус. Їдемо в село Острів за 12 км звідси. Там чекають четверо клієнтів.
Самотня 71-річна Любов Карпюк стелить покривало в кімнаті, щоб волосся не сипалося на підлогу. Доки майстер рівняє кінчики, дивиться на неї у дзеркало — Любов Карпюк недочуває, тому читає по губах.
— Як була дєвкою, то в мене отакенна товста каштанова косища була, — розповідає. — Якби зараз покійний тато вгляділи мою коротку шевелюру, то дуже сварилися би. Та мені з хати вийти не вільно було, доки не заплетуся і не накриюся хусткою. За всякі там фарби чи космєтіку — то вже за коски би тато відтягали. Дівка була гарна хоч куда.
За кількадесят метрів мешкає 79-річна Євгенія Мельничук. Вона просить соціальну працівницю винести надвір крісло. За парканом пасеться коза з обв'язаними червоними нитками рогами, щоб не зурочили.
— Не хочу їхать до онука у Луцьк. Тут у мене хата, садік, єдна коза. А у городі я на дев'ятому поверсі задихнуся, — каже Євгенія Тихонівна. — В селі завжди новини є. От мене головне цікавить, хто з однолітків помер, а хто на нашій вулиці ще живий? У нас на п'ять старих чоловіків 68 удовиць. Донька живе в Дніпропетровську. Мені вода їхня не підходить — не можу її пити, бо підшлункова хапає. Я свою болячку козячим молоком лікую, а криниця моя на 33 метри викопана, вода чиста.
Близько 15.00 усі замовлення на вівторок виконали і бригада вертається у Дубно.
Незабаром виїзні команди фахівців працюватимуть у всіх районах області.
2 
1
Коментарі