— Однією з причин, чому Росія не розвиває захоплений регіон, не запускає там підприємства, може бути план поширення агресії на більшу територію, — говорить Андріян Фітьо, 51 рік, із громадської організації "Аналітичний центр "Експерт-група".
Які економічні чинники використовує пропаганда на окупованому Донбасі?
— Життя вирує там лише за рахунок енергоносіїв із Росії. Світло й воду отримують з України безкоштовно. Тому для жителів порівняно низька вартість комунальних послуг. Це єдиний стимул, який використовує окупаційна влада для населення.
Якщо за останні роки на підконтрольній території поблизу лінії розмежування відбудували дороги, то там цим не займаються. Соціальний набір продуктів, як хліб, молоко — за рахунок енергоносіїв у них дешевший. Решта товарів якісніші й доступніші в нас.
Для розвитку малих населених пунктів у всьому світі і в Україні запровадили децентралізацію. Водночас голови непідконтрольних населених пунктів призначаються бойовиками. Тож про ініціативу чи розвиток не йдеться.
У якому стані шахти?
— Працює лише частина. Вони постійно закриваються або затоплюються. Наприклад, у Макіївці з 11 лише три діють. Часто трапляються завали. Жодного соціального захисту працівники не мають.
Україна дбає, щоб шахти Донбасу працювали. На "Алмазній" у Добропіллі на Донеччині гірник отримує до 30 тисяч гривень, хоч і має борги по зарплаті.
Поклади вугілля лежать близько до поверхні. Після початку війни збільшилася кількість нелегальних копанок. Цілі пласти ґрунту забруднюються викидами з шахт набагато швидше. В Олександрівський і Добропільський райони вже привозять питну воду, бо у водоймах забруднена. Ця територія розширюватиметься, і проживання там дорожчає. За 15 років проблема стане відчутною.
Росії вигідно виснажити ці території?
— Усе можливо. Бойовики обіцяли запустити одне з найстаріших підприємств Луганщини — Алчевський металургійний комбінат. Не вийшло, і він залишився банкрутом — значить, не вистачає замовлень. Росія має свої підприємства. Їм ефективніше — вивезти потужності з Донбасу. З частиною так і зробили, як із Луганським патронним заводом.
Водночас неподалік від зони бойових дій працюють Новокраматорський і Старокраматорський машинобудівні заводи. Маріупольські металургійні комбінати випускають турбіни для вітряків. Поблизу Краматорська їх активно встановлюють. Отже, постійно налагоджуються корпоративні внутрішньоукраїнські зв'язки та із закордоном.
Донецьк і Луганськ були місцями збуту фермерської й сільськогосподарської продукції. Як зараз почуваються підприємці поблизу лінії розмежування?
— Є кілька міжнародних програм, що надають гранти на відкриття або розширення бізнесу — 100–180 тисяч гривень. Достатньо, щоби почати або вдосконалити власну справу. Тому стан малого бізнесу покращується. Знаходять інші ринки збуту.
Також проблемним фактором дрібні фермери називали гуманітарну допомогу, що привозять туди. Вони готові наймати людей на 5–6 тисяч гривень зарплати. Проте не кожен, кому регулярно привозять мішок гречки чи рису, готовий за такі гроші працювати.
Підприємницької ініціативи в цих регіонах достатньо, але місцеве самоврядування віддалене від бізнесу. На Донеччині діяла програма "Український донецький куркуль". Обласна адміністрація профінансувала понад 200 бізнес-проектів. Найбільше у сільському господарстві. На Луганщині таких програм бракує.
Чи підконтрольний Донбас стає українським?
— Що більше підприємців та інвесторів розвиватимуть бізнес на цих територіях, то краще будуть його захищати й стримувати сепаратистські прояви.
Із власних спостережень — по лінії розмежування раніше 60 відсотків місцевих були прихильниками "русского мира". Зараз їх не більше 40 процентів. Починають розуміти, де правда, а де пропаганда. Але маємо докладати чимало зусиль, аби зробити ці території, як і окуповані, прихильними до України. Тільки після того пересувати кордони в бік Росії.
3 
1
Коментарі