— Найбільше просять жареної картошки. І щоб смачно, як удома, — каже 23-річна Ірина ШЕВЧУК, кухар 93-ї механізованої бригади ЗСУ.
Керує польовою кухнею 1-го батальйону, що дислокується в селі Кримське Новоайдарського району на Луганщині. Працюють удвох із 20-річною Маргаритою Голімбовською. Щодня готують сніданок, обід і вечерю.
— До служби жила в селі Михайлово-Лукашево Вільнянського району на Запоріжжі. Працювала в кафе барменом. Звільнилася після того, як у мене стріляв клієнт, — говорить Ірина. Пішла на контракт за власним бажанням. У підрозділі її називають "Мама".
Кухня розташована на першому поверсі. Займає колишній харчоблок дитячого табору. На стіні при вході — листок у поліетилені з інвентаризаційними номерами всіх приладів на кухні. Поряд дрібним шрифтом написано щоденне меню. Замість скла у вікнах — пластикові коробки.
При вході праворуч стоїть бак із водою. Далі — великий стіл, накритий клейонкою. Посередині — буржуйка. На дальній стіні — газова плита зі стелажем. Біля неї стоїть армійський "самовар" для нагрівання води. Його називають "чайник". Пахне гречкою та смаженою цибулею.
— Як приїхали, готували в польовій кухні на вулиці. Там добре варити комбіновану кашу. Тоді ще не мали приміщення. Залили води, закипіло, кидаєш гречку чи рис. Порубав туди цибулю й моркву і хай тушкується, — розповідає Ірина Шевчук. — Тепер волонтери привезли газову плиту. То можемо і піджарки робити.
Щоранку кухня прокидається о 6:00. Гріють воду в самоварі. Готують сніданок для управління та охорони батальйону. Роти харчуються окремо.
— Коли стояли на полігоні в Широкому Лані, варили на всіх 450 осіб у баті. Просиналися о 4-й ранку й готували до 11-ї ночі. Зараз полегше стало, — каже Маргарита Голімбовська. — Забезпечення непогане, є з чого робити. Каші, картопля, овочі чи рис. З'явилася нова тушонка. Але сьогодні тіки попробуємо. Найбільше готуємо борщу і каші.
Типовий обід — борщ або суп, на друге рис або каша: гречка, пшоняна чи перлова. До них — овочі, хліб, чай і вафлі.
— Усе разом викладаємо на стіл, — розповідає Маргарита з села Глибівка Новоушицького району Хмельниччини.
Одягнена в білу хутряну жилетку й чорні теплі лосини. Вдома — батьки і молодший брат. Навчається у військовому ліцеї Кам'янця-Подільського.
— Найгірше, що армія привозить, — це консервовані помідори й огірки. Розлазяться в руках. А хлопці до каш просять щось. Самі би тиловики спробували їх поїсти, — додає кухарка.
Ірина Шевчук говорить, що мріє після повернення відкрити магазин.
— Найбільше хочеться умов. Хоч раз на місяць поїхати скупитися самим необхідним. Платтячко купити, а тут де його знайдеш? Хочу своє продавати. Люблю з людьми общаться. Могла б бісером вишивати. Вдома пару картин є. Ікону хочу зробити, але тут ніде його взяти, — каже.
На передову пакують сухий борщ
На лінії зіткнення бійці харчуються сухими пайками. Якщо є можливість, варять кашу, супи чи борщі. На передову волонтери пакують сухі суміші, які можна швидко готувати.
— У пакети складаємо цибулю, буряк, моркву, капусту, часник, спеції. Зелень — петрушка, кріп, лавровий листок, сіль. Додаємо кілька крапель лимонної кислоти. Виходить сухий борщ. Усе це висипають у казан, додають м'яса і варять, — розповідає волонтерка 45-річна Дарина Нагорнюк із Волинської кулінарної сотні.
2 
1
Коментарі