пʼятниця, 20 грудня 2013 07:45

Після перегляду фільму про землетрус у Вірменії глядачі плакали

Автор: ФОТО надане прес-службою Миколи Катеринчука
  Народний депутат Микола Катеринчук перед переглядом фільму ”Розділю твій біль” у столичному Будинку кіно в середу. 24 роки тому він очолював бригаду добровольців, які ліквідовували наслідки землетрусу у Вірменії
Народний депутат Микола Катеринчук перед переглядом фільму ”Розділю твій біль” у столичному Будинку кіно в середу. 24 роки тому він очолював бригаду добровольців, які ліквідовували наслідки землетрусу у Вірменії

За 45 с. 25 тис. життів забрав землетрус у Вірменії 1988 року. Були зруйновані чотири міста та понад 300 сіл. Документальний фільм про цю трагедію "Розділю твій біль" у середу показали у Будинку кіно в Києві. На перегляд прийшли ліквідатори наслідків стихійного лиха, які на той час були студентами Київського університету ім. Шевченка та столичної Політехніки, представники вір­менської діаспори й кінематографісти.

— Про біду ми дізналися з новин. Вирішили їхати з моїм другом-оператором знімати хроніку, — згадує кінорежисер Віктор Шкурін. Спирається на ціпок.

— Тоді в горах було 20 градусів морозу, розруха. Жили в наметах. Кругом смерть. Уявіть: стоїть наш намет, а навколо гроби з трупами. Перше, що мене вразило, коли ми в'їжджали в Спітак, — вантажівки з трунами, які їхали нам назустріч. Чим ближче під'їжджали до міста, тим більше було таких машин.

Віктор Георгійович говорить, що тоді дотримувалися режисерської етики. Небіжчиків і кров не знімали.

— Досі шкодую через один епізод, якого не вдалося зняти. Це було вночі, коли стрічка закінчилася. Залишилося розрити останній завал. Собаки обнюхали територію — людей не знайшли. Екскаватор почав розгрібати уламки ковшем. З-під плит показалася дитяча рука. Це був підліток, який пролежав під руїнами 12 днів і 10 годин — і вижив. Навідалися до нього в лікарню наступного дня. Розповів, що всі дні був притомний і чекав, доки його врятують.

Очевидці розказували: до Вірменії взимку ­1988-го з'їхалися медики та професійні рятувальники з 64 країн світу. Попри таку кількість добровольців, бракувало техніки. Особливо кранів, здатних піднімати перекриття й плити. З України відряджали загони від різних установ та організацій. Було багато студентів. Від КПІ добровольців очолив Ігор Степанов, від університету Шевченка — тепер народний депутат Микола Катеринчук. У Вірменії ліквідатори пробули майже місяць.

— Тоді це був порив душі. У нашому загоні були 30 осіб. Допомагали людям, чим могли. Комусь світло провели, опалення зробили. Усі хлопці працювали дуже напружено. Позмінно, по 12 годин. Перша — з восьмої ранку по 20.00, інша з цього часу і до восьмої ранку. Були перебої з водою. Готували біля багаття. Дров не мали. Вибирали дерев'яні конструкції із завалів. Ними грілися. Знайшли майна більш як на 15 тисяч радянських рублів. На такі гроші можна було купити три "москвичі" останньої моделі. Коли повернулися з Вірменії, деякі викладачі нас звинувачували, ніби ми навмисне виїхали з України в період сесії. Не хотіли, аби ми перескладали екзамени. Але нікого не відрахували, — говорить Ігор Степанов, командир загону від КПІ "Каскад".

— Ми швидко сформували групу. Мали необхідні пристрої, щоб витягувати людей з-під завалів. Із Києва у Вірменію добиралися тиждень. На жаль, приїхали із запізненням, бо пропускали вагони з технікою і продовольством. Тоді цій країні допомагав увесь Радянський Союз, — говорить 46-річний Микола Катеринчук. — Центральна вулиця Ленінакана по обидва боки була встелена трунами в чотири поверхи. Серед живих майже нікого не знайшли, але працювали день і ніч. Здебільшого розшукували тіла загиблих для їхніх родичів, щоби змогли поховати по-людськи. Я відповідав за життя й безпеку наших людей, адже всі споруди були аварійні.

Новий рік студенти-ліквідатори зустріли у Вірменії.

— Сьогодні я себе спіймав на думці, що, як і майже 25 років тому, зустрічатиму Новий рік у наметах. Тоді — в компанії італійців, французів і німців, — каже нардеп, натякаючи, що й настання 2014-го відзначатиме із мітингувальниками на столичному майдані Незалежності. — Не хочеться згадувати погане. Були випадки, коли ліквідатори стикалися з мародерами. Найважче було витримати плач людей, які хоронили своїх родичів. Це були й діти, й жінки. Фільм відображає те, що ми пережили. Той землетрус змінив кожного з нас. Дай Боже, щоб таке не повторювалося.

51-річний Анатолій Кобиляцький допомагав Катеринчуку організовувати загони допомоги.

— Ми довго шукали цю стрічку. Завдяки нашим побратимам із КПІ це вдалося, знайшли й режисера. Знімальна група їхала з нами тоді потягом "Комсомолець України" з Києва в Ленінакан. Ми рвалися допомогти тим людям. Чужого болю не буває. То був справді жах, — розказує.

Після перегляду 40-хвилинного фільму більшість присутніх у залі витирали сльози.

Зараз ви читаєте новину «Після перегляду фільму про землетрус у Вірменії глядачі плакали». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути