Із польського Розточчя на Львівщину привезли трьох коней-тарпанів, нащадків дикого тарпана. Вони житимуть в Яворівському національному природному парку.
— Кобилки Міка і Турля та жеребець Троль ніяк нас не слухають. Мусимо вчити їх української мови. Бо команди виконують тільки польською, — розповідає директор парку Михайло Біляк, 59 років. — Таких коней ще розводять в Австрії, в Тиролі. А тепер і ми маємо. Будемо розводити і катати на них туристів на бричках.
Коні попелясто-сірі, з темною смугою вздовж хребта, чорногриві. Ноги мають невисокі й міцні. Тарпани — лісові коні, добре пристосовані до горбистої місцевості.
— Польська родина Замойських із містечка Звежинець 1780 року завезла собі цих тварин з Литви. І мучилася з ними шість років, — розповідає Михайло Біляк. — Плодилися коні добре, але дикуваті були. Самки втікали до дикого табуна, нищили людські посіви, узимку вривалися в чужі двори, з"їдали сіно. Тоді родина роздала їх селянам навколишніх сіл. Ті схрещували тварин із звичайними кіньми. До середини ХІХ століття чистих тарпанів не лишилося.
1925-го польський професор Тадеуш Ветулані назвав коней, які мали риси тарпанів, польською породою. З 1982-го в Польщі слідкують за чистотою розведення породи. Сьогодні коні польські — символи Розточанського парку в Люблінському воєводстві.
— Конячка хоч невелика, але витривала. Дають собі раду взимку, їдять суху траву, листя. А от вівса не хочуть їсти, — дивується директор. — Ми заготовили сіна і соломи — вівсяних, гречаних. По натурі добрі такі. Ми їм тут і яблука з рук давали, і хліб. Люблять свободу. Вольєр у нас невеликий — на гектар, вони давай тупати ногами. А потім ми як відкрили ворота в парк, то так гасали, брикали.
6 
1
Коментарі