— Волонтери подзвонили. Кажуть, є можливість відвезти передачу чоловіку. Він із 20 січня в полоні, захищав Донецький аеропорт. Зібрала сумку: цукерки, цигарки, чай, "Мівіну", — розповідає 28-річна Вікторія Бабенко із села Лузанівка Кам'янського району Черкаської області.
Чоловік 31-річний Вадим служив у 95-й аеромобільній бригаді.
— 25 березня він получив передачу. Подзвонив із телефону волонтера. Спитав, як дочка. Чути, що і радісний, бо звістку від нас отримав, і засмучений, — продовжує Вікторія. — Волонтери сфотографували Вадима. Схуд, неголений, на виску зліва — синяк, руки чорні. Тримають їх у підвалі, виводять на роботи. Про обмін полоненими нічого не чути. Ніби обіцяють до Пасхи. 6-річній дочці Даші довелося казати, що тато — у полоні. Вона постійно питала, де він. Не знаю, кого просити, щоб допомогли звільнити чоловіка. Зверталася до волонтерів, у Службу безпеки, до Порошенка, депутатів. З Адміністрації президента навіть підтвердження не прийшло, що лист отримали.
— Передача Вадимові Бабенку — це перша адресна посилка, яка дійшла. Навіть не сподівалися, що вдасться, — каже 51-річний Валерій Макеєв, волонтер із Черкас. — Полоненим бракує їжі. У Луганську, наприклад, раз на день похльобку якусь дають. І продукти туди важко передати. У Донецьку можна домовитися.
У полоні перебувають 195 військовослужбовців, де ще 340 — з'ясовують, повідомляли на початку березня у Генштабі. Востаннє обмін полоненими був 21 лютого. Тоді звільнили 139 осіб.
— Обмін полоненими йде кволо через затримку з боку ДНР і ЛНР. Звільнено понад 2,5 тисячі осіб. Залишилося ще кількасот. Малі групи забираємо регулярно, — говорить Юрій Тандіт, парламентар Центру сприяння звільненню заручників при СБУ.
— Сепаратисти тягнуть час, — розповідає волонтер із Києва Віктор Майстренко, 35 років. — Були випадки, коли домовилися — всіх на всіх. Зібрали людей, яких вони хотіли отримати. Тоді почали вимагати, щоб видали документ за підписом президента, що Україна не має претензій до цих людей. А тепер дзвонять рідним. Кажуть: дайте інтерв'ю, що в Україні все погано. Йдіть до Верховної Ради чи Адміністрації президента і вимагайте звільнення полонених. Це — інформаційна війна. Сепаратистів у нас — чоловік 600. Наших у полоні — близько 2 тисяч. Це військові та цивільні.
— Хай мені дадуть 50 бойовиків, і я привезу 50 наших, — говорить волонтер із Донецька Олександр Кудінов, 48 років. Доставляє полоненим харчі. — У Донецьку зараз є троє хворих наших хлопців. Їх відпускають. Але українська сторона не дає на обмін тих, кого просять ДНРівці. Інша проблема: нема точної інформації, де і скільки є наших у полоні. Їх тримають не лише у Донецьку, Луганську, а й у Криму, Росії.
Зарплатні картки заблоковані
— Спілкувався з волонтерами, які возять передачі полоненим. Брату передати не вдається. Пояснили, що його тримають в іншому місці. Одному Богу відомо де, — розповідає 32-річний Сергій Кузьміних із Житомира.
Його брата 38-річного Олега взяли у полон 20 січня. Він — командир батальйону 81-ї штурмової бригади. Їхав з бійцями у Донецький аеропорт забрати поранених.
— Було відео з параду полонених і як їх брали в полон. Після того — жодних звісток про брата. З тими сім'ями, чиї чоловіки у полоні, спілкуємося. Допомагаємо. Найбільша проблема, що їхні зарплатні картки — заблоковані. А є сім'ї, де жінки у декреті, живуть на зйомній квартирі.
2 
1
Коментарі