Ексклюзиви
вівторок, 01 жовтня 2019 06:11

"Тиснуть на тих, хто може очолити протестний рух"

Автор: Тетяна Заровна
  Тетяна Шиповська фотографується з колишніми бранцями Кремля Олегом Сенцовим та Олександром Кольченком біля Українського дому в Києві. Вона рік ходила на одиночні пікети у Москві з вимогою звільнити українських політв’язнів
Тетяна Шиповська фотографується з колишніми бранцями Кремля Олегом Сенцовим та Олександром Кольченком біля Українського дому в Києві. Вона рік ходила на одиночні пікети у Москві з вимогою звільнити українських політв’язнів

Москвичка 63-річна Тетяна Шиповська після обміну полоненими прилетіла до Києва привітати звільнених бранців Кремля.

— Я щаслива, що побачила Олега Сенцова, — фотографується з режисером і його товаришем Олександром Кольченком біля Українського дому. З великої кількості охочих охорона пропустила до Сенцова тільки її.

Тетяна — ландшафтний дизайнер на пенсії. Учасниця одиночних пікетів — безстрокової акції, що триває в Москві з вересня минулого року. Щодня люди виходять на вулиці з вимогою звільнити "всіх на всіх".

— На моєму місці хотіли би бути всі наші пікетники, — каже Тетяна Шиповська після того, як машина з колишніми політв'язнями від'їжджає.

Як ви опинилися серед учасників акції за звільнення Сенцова?

— Мене привела приятелька. Акцію ініціювали люди, на яких справило враження голодування Олега Сенцова. Я теж вирішила — якщо цього не зроблю, вважатиму себе співучасницею того, що відбувається в країні. Понад сто українських політв'язнів сидять у російських в'язницях.

Як проходять ці акції?

— По буднях біля Адміністрації президента, а на вихідних — у людних місцях, біля пам'ятника Окуджаві на Арбаті або на Чистих прудах поблизу пам'ятника Грибоєдову люди виходять із плакатами. Кожен учасник стоїть годину, потім його змінює інший. І так — починаючи з 6 вересня 2018-го.

Я виходила з вимогою звільнити Сенцова та інших українських політв'язнів. І припинити війну. Підтримка українців — наша основна тема. Приходять письменники, викладачі, перекладачі, вчені, психологи, журналісти. Багато хто вперше почав займатися громадською діяльністю. Взимку робили пікет по півгодини, тому що холодно, але за будь-якої погоди протест тривав. Зараз це набуло масового характеру — є черга з охочих. Люди записуються заздалегідь, аби взяти участь.

Чому одиночний пікет?

— Кілька людей — уже вважатимуть мітингом, що вимагає узгодження. Дозвіл на акції влада дає вкрай рідко. А якщо виходиш на несанк­ціонований мітинг або кричиш: "Свободу політв'язням!" — пакують в автозак. Складають протокол за порушення. Три протоколи — це вже кримінальна стаття.

Як реагують перехожі?

— Є такі, хто дякує. Негативніше відгукуються люди за 50. Питають: "Скільки вам платять?" Думають, що ми отримуємо свої 500 рублів (187 грн. — ГПУ) за годину, як учасники путінських акцій. Лаються: "Їдьте в свою Україну". Одна літня жінка вдарила пікетницю сумкою. Найагресивніше реагують на підтримку кримських татар. Але що довше стоїмо, то більше ставлення змінюється на краще.

Від влади не чекаємо реакції, їй байдуже. Тепер стоїмо ще й за звільнення нашого товариша Костянтина Котова. Він передавав українським морякам продукти, носив передачі в Лефортово.

Що з ним трапилося?

— Його затримали ввечері 12 серпня, а 4 вересня оголосили вирок. Так поспішали, що за три судові засідання впоралися. 4,5 року в'язниці за неодноразове порушення порядку проведення демонстрацій. Тільки вийшов із метро, плакат не встиг розгорнути, як його схопили.

Костянтин — програміст, йому 34 роки, інтелігент, гуманіст. Ніколи не кидався на поліцію. А в його справі п'ять епізодів, зокрема участь у заході проти тортур і багатотисячному мітингу на підтримку незалежних кандидатів в Московську міську думу. Думаю, Костю посадили за те, що він виділявся — сміливо ходив до ФСБ із плакатами. Зараз тиснуть на молодь — тих, хто здатний очолити протестний рух.

Апеляція призначена на 14 жовтня. За Костянтина поручилися сотні вчених, апеляцію подали 13 адвокатів.

А чому ви пішли захищати права інших?

— Я давно і свідомо в опозиції до правлячого режиму. Під час перебудови ми з чоловіком поїхали в село, щоб бути ближче до монастиря, адже за радянських часів церква була опозиційною до влади. Поступово спостерігали, як російська православна церква переставала бути духовною. Ставала організацією, що підтримувала владу й заміняла радянському народові комуністичну партію.

Чоловік пішов в катакомбну церкву, став ієромонахом. Після того наш будинок спалили. Він переїхав до Брянської області — переслідування повторилося. До їхньої церкви приїжджали й українці. Хтось написав донос, що там перебувають терористи. Але омонівці знайшли там тільки трьох інвалідів.

Зараз ви читаєте новину «"Тиснуть на тих, хто може очолити протестний рух"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути