— Дочка моя Катя у 20 років народила сина Артема через кесареве. Тільки через шість років з чоловіком на другу дитину зважилися. Пологи були важкими, знову кесарили. Дівчинку назвала Настею, — розповідає 45-річна Тетяна Іванівна з Полтави.
— Дитя дочка годувала груддю. За три місяці після пологів стала жалітися, шо тошнить і голова крутиться. На вагітність зразу не подумали, бо кажуть, як груддю годуєш, то залетіти не можна. А воно саме так получилося. Пішла до лікарки. Та розкричалася, обзивала всяко. Сказала, народжувати не можна — у будь-який момент шов може розійтися і помре. Й аборт робити не можна, стінки матки такі тонюсінькі, як чикнуть десь не то — тоже смерть. Навіть на учот ставити не хотіли. За аборт ніхто не брався. Дочка прийшла додому, плаче. Малу на руки візьме, цілує, до себе притискає — ще більше ридає. Кинулася по лікарях, просила аборт зробити. По дуже великому блату домовилася з одною врачихою. Її в Полтаві хвалять, аборти добре робить. За пару днів дочку прооперували. Робили все під общим наркозом. Лікарка перед операцією мене покликала до себе. Каже, відтягувати не можна, бо кожен день на рахунку. Плод росте. Але ризик дуже великий. Я не даю жодних гарантій, що виживе. Тому пишіть розписку, що все під вашу відповідальність. Перед операцією я до церкви ходила. Так напереживалися з батьком. На зятеві теж лиця не було. Добре, що все обійшлося.
Після аборту у жінки піднімалася температура, відчувала слабкість.
— З місяць була слабою. Ми біля дочки крутилися, з дитиною їй допомагали, — каже Тетяна Іванівна. — Було купаємо малу, а дочка ні з того ні з сього розплачеться. Важко їй було і фізично, і морально. То був єдиний аборт. Боялася за себе, за дітей малих. Досадно за ненароджене. Зараз бережуться, щоб не дай Бог таке страшне повторилося.
2 
1
Коментарі