— Чортівня, а не місто. Зараз кожна секунда тищу баксів коштує, а я вже 15 хвилин тут торчу, — чоловік під 40 років на чорній іномарці, з акуратно розкладеним по лисині залишком світлого волосся, стоїть у заторі на київській вул. Воровського.
За 200 м від дороги вицвілі ворота з написом "Стороннім вхід заборонено". За ними — київська астрономічна обсерваторія. У садибі на 3 га є головний корпус, будови для спостереження й житлові будинки для працівників. Поряд із високими тополями й липами до землі гнуться яблуні й абрикоси з майже стиглими фруктами. Крізь гілки на одному з дерев видно білку. Чути, як співають птахи, шум міста перетворюється на віддалений тихий гул. Тут працюють 60 людей. Обробляють отримані із вимірювальних пристроїв дані, стежать за супутниками Землі.
— Спочатку обсерваторію хотіли будувати над червоним корпусом київського університету Шевченка, — каже науковець Лілія Казанцева, 52 роки. Вона зі своєї сім'єю живе у професорському флігелі — невеликому одноповерховому будинку. Працює в обсерваторії 30 років. — Але вирішили, що для кращого спостереження треба будувати за містом. Ця місцевість 1839-го була незайманою й зовсім непривабливою для життя: з одного боку — яр, з іншого — болото. Бандитським місцем вважали, кияни остерігалися його. Думали, що місто ніколи не піде в цю сторону. Тим паче що влада віддала цей шмат землі безкоштовно. А коли затопило Поділ, люди почали переселятися в цей край, і обсерваторія опинилася в центрі міста. Серйозні спостереження тут не проводимо вже. Над Києвом неба давно немає: місто загазоване страшно, багато вогнів. А до того 29 років поспіль щоночі мінімум три людини спостерігали за рухом супутників. В одну з таких ночей познайомилася зі своїм чоловіком. Він також тут працює.
Заводить у головний корпус закладу — стару будівлю з високою округлою стелею. На стінах висять великий портрет Миколи Коперника та два дерев'яні годинники кінця ХІХ ст. без жодної подряпини.
— В обсерваторії зберігають журнали спостережень із 1845 року — з того часу, як відкрили обсерваторію, — продовжує Лілія Вікторівна. — Навіть під час війни нічого не знищили. Німці часто заходили сюди, бо мали тут городи. Свиней, курей розводили. Але нічого не чіпали. А от у 1990-х ми деякі експонати заховали — злодії-антикварники тоді на них полювали.
Показує телескоп із гільзи снаряда.
— Цей телескоп нам із Полтавщини подарували. Зроблений з гільзи великого снаряда, окулярчик — із маленького. Його створив викладач фізики, який захоплювався астрономією, зі вчительського інституту в Полтаві. Усю війну пройшов. 1945-го, коли ще тривали бої він дізнався про появу яскравої комети. Захотів показати її своїм сослуживцям і самотужки змайстрував цей телескоп.
Щотижня в обсерваторії проводять екскурсії. Коштують від 2 до 10 грн. До серпня їх не проводитимуть через ремонт. Дах, де стоїть телескоп, на якому 1845-го заміряли Київський меридіан, протікає.
— Найчастіше діти питають, чи бачили ми НЛО, — каже Лілія Казанцева. — На жаль, над Києвом вони не літають. Дорослі цікавляться гороскопами й астрологією. Думають, що ми тут зірки продаємо, ділянки на Місяці й гороскопи складаємо.
1 
1
Коментарі
1