На Великдень скасували всі рейсові автобуси

 

— Нехай це свячене яйце принесе в нашу хату щастя і добробут, — 49-річний Олег Федишин тримає тарілку із нарізаним скибочками свяченим яйцем. Одягнений у чорні штани, картату синю сорочку. 15 квітня об 11.00 у його домі в шахтарському селі Глухів Сокальського району Львівської області зібралася вся родина на святковий Великодній обід.

У Федишинів шестеро дітей.

— Вам, хлопці, міцного здоров'я і хай Господь береже від нещасть, — подає яйце 24-річному Василеві, 23-річному Ігореві та 20-річному Андрієві. Усі вони шахтарі. Хрестяться і їдять яйце. — А тобі, Віталіку, — звертається до 25-річного сина, який працює вантажником у місцевому магазині, — невістку в дім привести. — Олесю, — каже до 17-річної дочки, перукарки на шахті, — хай Господь добру долю пошле. А тобі, Вікусю, — гладить по голові 11-річну Вікторію, — в школі добре вчитися, щоби з тої науки толк був.

Біля Василя сидить його дружина 20-річна Тетяна, домогосподарка.

— Таню, тобі здоров'я міцного, аби ви з Василем нас внуками потішили. Час тяжкий, але зволікати з тим не треба. Дає Бог дитину — дасть і на дитину, — усміхається господар. — А нам, Ользю, — звертається до жінки 44-річної Ольги Петрівни, — хай ше Господь пару літ добавить. Дітей ми виростили, ще би ними потішитися. Велика родина — то Божа благодать, для неї треба жити. У дітях щастя, — міцно притискає до себе Андрія і Василя.

Федишини кілька років зводять будинок із цегли і шлакоблоків. У кількох кімнатах зробили ремонт. У кухні біля плити стоїть газовий балон — село негазифіковане.

Хвилин 10 усі снідають мовчки. На столі паска, м'ясна нарізка, копчена риба, оселедець, печена курка, смажена печінка, буряки з хроном, голубці, салати з крабових паличок, свіжих помідорів та огірків, пляшка червоного вина.

У Глухові живуть близько 350 людей. Майже всі дорослі працюють на шахті "Степова" на околиці. Вона нещодавно горіла. Зайнялися дерев'яні затяжки на глибині 550 м.

— Мене через ту пожежу у відпустку відправили, — розповідає Олег Євгенович. — Та то не страшно, гроші заплатять. Сини на роботу ходять, в їхньому відділенні вогню не було.

— Христос воскрес! — у гості заходить друг родини Роман Кожан із сусіднього села Острів, працює гірником на шахті "Червоноградській". Міцної статури, в чорній кофті із сірими смужками.

— А у вас на шахті, Рома, вугілля продається? — запитує Андрій. — Бо в нас гора стоїть — ніхто не бере.

— Та де там? Гора така сама, як і у вас, — махає рукою Роман. — Люди кажуть, що Ахметов викупив собі електростанцію у Добротворі та возить туди вугілля зі сходу, з Павлограда. А наше нема куда дівати.

— Ой, Ользю, сходіть з Олесею до стайні, дайте худобі їсти, бо вже давно пора, — схоплюється Олег Євгенович. Сім'я має корову, теля, кобилу, курей та 10 півнів. — Господарка помагає виживати. Зарплати на шахті немалі — 3-4 тисячі. Але в нас сім'я велика, діти поженяться — схочуть жити окремо, треба відкладати. Василь у бабину хату пішов, а як решта раду дадуть — не знати.

За час трапези чоловіки випили по три чарки вина.

О 14.45 встаємо з-за столу. Скоро автобус привезе на шахту людей з міста, і можна буде виїхати із села. На свято скасували всі рейсові автобуси.

×