"Когда-то наша "малосемейка" считалась почти элитной, — згадує 28-річна Анастасія Кононенко з Донецька. — Кімнатки по 12 метрів, зате з окремим санвузлом. Отримували їх за ордером виконкому або від авторемзаводу, на якому працювала більшість мешканців. Про те, що наш гуртожиток уже не державний, ми дізналися минулої весни — з листа нового власника. Він пропонував звільнити площу і погрожував неприємностями. Спершу відключив світло, воду й опалення".
Дев"ятиповерховий гуртожиток розташований у престижному районі Донецька — коло ставка біля парку відпочинку ім. Щербакова.
— Ми тільки торік навесні дізналися, що ще 1994-го колишнє керівництво "1-го Донецького авторемонтного заводу" уклало з регіональним відділенням Фонду держмайна договір N477. Гуртожиток на вулиці Рози Люксембург, 2а оцінили в 7 мільйонів 79 тисяч купоно-карбованців! Я тоді працювала в театрі, і моя зарплата актриси дозволяла приватизувати наш будинок! — дивується 37-річна Олена Перелигіна. — Хто мав бодай якусь матеріальну можливість, давно втекли. Серед тих, що залишилися, — діти з Чорнобильської зони, матері-одиначки, люди передпенсійного віку, всі — за межею бідності.
Сама Олена виховує дитину-інваліда. У минулому вона — провідна актриса Донецького драмтеатру ім. Артема. Залишила сцену заради хворої дитини.
Робітники заводу підозрюють, що їхня дирекція спеціально розвалювала підприємство, щоб розпродати привабливі будівлі і ділянки.
Юля Моїсеєва з мамою можуть стати бездомними
— Восени 2005 року раптом заговорили про необхідність реконструкції. Ми відчули щось недобре. Але у всіх інстанціях нас запевняли: власник, ким би він не був, не посміє вас викинути. І знову обдурили, — бідкається майстер авторемзаводу 40-річний Олександр Отрода, який прожив у гуртожитку з дружиною і дитиною 15 років.
Інтереси мешканців у суді представляє Наталія Ковальова, юрисконсульт фірми "Статус". Вона вважає, що мешканці мали першочергове право на приватизацію:
— За договором купівлі-продажу від 27 січня 2006 року між "1-м Донецьким авторемзаводом" і бізнесменом Головком, останньому гуртожиток дістався з умовою гарантії збереження прав громадян, що проживають у будинку. Проте наступного ж дня підприємцеві вдалося усунути цей пункт договору за допомогою третейського суду.
Минулої весни мешканці подали позов про повернення гуртожитку в державну власність. Їх підтримали регіональне відділення фонду Держмайна, прокуратура і мерія. Зампрокурора Донецької області Геннадій Тюрін стверджує:
— Згідно із Житловим кодексом України виселити з гуртожитку можна виключно за умови надання іншого житла.
Проте в жовтні 2006 року Ворошиловський райсуд під головуванням Віктора Івашури узаконив операцію Головка. Той стверджує, що йому "будівля необхідна для проживання разом із дружиною".
Сьогодні, 12 лютого, почнеться примусове виселення людей з гуртожитку. Їхні речі винесуть на вулицю судові виконавці, за що людям доведеться ще й заплатити по 340 грн.
Юля Моїсеєва з мамою можуть стати бездомними. Батько від них відмовився, а маминої зарплати замало, щоб винайняти кімнату. 9-річна Юля написала плакатик, у якому просить не виселяти їх із кімнати, і стоїть з ним біля входу до гуртожитку.
37-річний Євген Головко ще шість років тому їздив по місту в "жигулях". Проте після розселення подібного гуртожитку, розташованого неподалік, на вулиці Щорса, його матеріальний стан істотно поліпшився. Гуртожиток в авторемзаводу Головко купив за 4,5 млн грн. І відразу ж виставив об"єкт на продаж — прямо з живими душами — за $6 млн. Тобто, на одній цій операції він заробить понад $5 млн.
Зараз в гуртожитку проживає 47 сімей із 18 дітьми.
3 
1
Коментарі