На молитву за Україну вийшли 65 тисяч людей

— Прекрасні леді, відійдіть, дайте місце! — батюшка з рацією серед юрби намагається вистроїти священиків. Ті відтісняють вірянок животами.

28 липня у Києві відбулася хресна хода за єдину помісну церкву. Присвячена 1030‑й річниці Хрещення Русі. У ній беруть участь 65 тис. людей, за оцінками поліції. Зокрема, президент Петро Порошенко, предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет, митрополит Української автокефальної православної церкви Макарій, делегація Вселенського патріарха, міністри, політики. Йдуть від собору до Володимирської гірки.

Об 11:30 біля столичного Володимирського собору шикуються колони автобусів і маршруток. Майорять синьо-жовті прапори. У головному храмі Української православної церкви Київського патріархату щойно скінчилася служба.

У юрбі багато вишиванок і покритих хустками жіночих голів. Спека, люди прикриваються парасолями. Із собору виходять священики у золотистих, блакитних, зелених ризах. Їхні обличчя червоні від задухи. Фотографуються й цілуються зі знайомими.

— Священики йдуть попереду, — пояснює жінка подругам, — а за ними — решта. Дівчата, зачекаймо, може пощастить побачити Філарета.

— Хоч би одним оком на нього глянути, — каже літня жінка у вишиванці.

Щойно хода рушає, виникає тиснява.

— Тримай сумку перед собою, — каже учасниця ходи молодшій вірянці.

Малих дітей чоловіки несуть на плечах. Голова однієї дів­чинки покрита червоно-чорним прапором. Над юрбою лунає "Слава Україні!" Затягають козацьку похідну пісню "Розпрягайте, хлопці, коней".

Колона рухається вул. Володимирською. Збоку, спираючись на костур, іде чоловік із довгим сивим волоссям. Микола Гончаров у минулому військовий та електрик. Зараз — на пенсії.

— Аргумент Московського патріархату який? Ми, мовляв, законні, а ви — ні. А коли визнають автокефалію Української церкви, то багато людей до Київського перейдуть — років через п'ять, не більше, — Миколу Гончарова ледве чути, поряд співають гімн України.

Ходу супроводжують автомобільні й велосипедні патрулі поліції. Рух транспорту перекрито.

У натовпі молодий священик іде за руку з дів­чиною. На її потилиці виголене волосся, а з маківки спускається туго заплетена тонка коса. Люди несуть таблички з назвами міст: "Канів", "Дніпро", "Полтава" та ін.

— Московський патріархат може проводити свою акцію: у нас свобода віросповідання. Але що вони мають на увазі під цією ходою? Там не було ні українського прапора, ні національного вбрання? Якщо вони — за Росію чи за Україну у складі РФ — то це порушує національну безпеку, — говорить Андрій, 28 років, працює економістом. Одягнутий у вишиванку з блакитною ниткою — під колір очей. На хресній ході бере участь щороку. У такий спосіб підтримує Українську православну церкву.

На Михайлівській площі з великого екрана транслюють заходи біля пам'ятника князю Володимиру. Там читають молитву за Україну та єдину помісну Українську православну церкву.

— Такого великого хресного ходу, як нині, Україна ще не знала, — каже предстоятель УПЦ КП Філарет після молебню на Володимирській гірці. — Це значить, що народ єднається. У країні буде одна визнана Українська православна церква. І це — наша перемога, до якої йшли десятиліттями. Слава Ісусу Христу і Слава Україні!

Люди починають розходитися. Батюшки складають у пакети попинки — довгі гаптовані орнаментом стрічки, які чіпляли на шию, зустрічаються з дітьми й дружинами. Віряни ховаються в тіні дерев та стін собору. Біля кіосків із морозивом і напоями біля фунікулера збирається черга.

×