— З першим караулом, не виходячи з автобуса, завезли до станції, — розповідає вінничанин Анатолій Коломійчук, 56 років. — Гасили пожежу в кабельному тунелі між третім і четвертим блоками. Кабель метр завтовшки від високої температури горів більше місяця після аварії. Вночі звідти тільки поїхали житомирські пожежники. Якийсь офіцер вийшов, дав по респіратору і показав, що робити.
Увесь вінницький гарнізон пожежників — 260 чоловік — відправили до Чорнобиля 22 травня 1986 року. Коломійчук отримав на ЧАЕС дозу 150 рентген. Переніс променеву хворобу.
— Жили в міліцейському гуртожитку, — згадує. — Милися кожні 4 години. Основне завдання — відкачувати воду з реактора. За день вона піднімалася на 30 сантиметрів. Реактор, за технологією, мав плавно опуститись, але кріплення від вибуху пошкодилося. Техніка не справлялася з тією водою. Всі надіялися на пожежників. Це контурна вода — мала дуже багато хімії. Якщо її за раз не "смикнув" усю, то пожежні рукави не витримували. Я перший раз стояв близько, то труба розплавилась і вода з фоном 200 рентген пішла мені на ногу.
Його земляк 66-річний В'ячеслав Барінов працював зварювальником у мостобудівній організації. Був у Чорнобилі з 5 по 10 травня 1986-го.
— О третій годині ночі автобус забрав нас до села Вересня під Чорнобилем, — розповідає. — Раніше там була база відпочинку кіностудії Довженка. Видали комбінезони. Поселили в наметах, а начальство — у будиночках. Добре пам'ятаю — спека стояла. Харчування було погане. Їжу віддавали собакам — ті не хотіли навіть нюхати. Загін розділили на бригади по 20 осіб. Кожна зміна мала попрацювати по годині біля реактора. Він ще горів. Гасили рідким азотом. Наша бригада відбула 5 годин — треба було довести роботу до кінця. Мокрі були в тих костюмах. У роті пашить, аж гірко. Як від'їжджали, нам сказали: "Попий горілочки трохи, і все вимиєш". Обіцяли заплатити у п'ять разів більше за звичайну зарплату. Але дали — у 2,5 разу.
3 
1
Коментарі