— Була в Києві на першу річницю незалежності — 1992 року. Тоді було враження, що це свято з-під палиці. Люди сірі, невеселі. Якщо бачила когось усміхненого, одразу ясно — це людина з діаспори, — розповідає Аделія Савчук, 63 роки. Вона народилася в Нью-Йорку у сім'ї українських емігрантів. Приїхала до Львова на День Незалежності з чоловіком 60-річним Річардом.
О 12.00 йдемо центральним пр. Свободи. У святкові дні його роблять пішохідним. Жінка одягнена у салатове плаття, чоловік — у білій сорочці. Річард майже не розмовляє українською. Аделія іноді плутає наголоси, вставляє англійські слова.
— Ми приїхали сюди в рамках туру. Фірма влаштовує для діаспори двотижневі поїздки в Україну. Побували в Києві, Карпатах. Зраділа, коли дізналася, що 24 серпня будемо у Львові. Вранці ходили в собор святого Юра на молебні за Україну, — каже. — Сподобалося, що багато львів'ян одягли вишивані сорочки.
Назустріч рухається святкова колона — близько тисячі осіб. Тримають державні та червоно-чорні прапори, портрет Степана Бандери. Натовп перегукується: "Слава Україні! — "Героям слава!"
— Бандеру зробили чимось популярним, як Че Гевара в Америці, — зітхає жінка. — Український патріотизм помалу наближається до американського. Там теж на День незалежності всюди прапори, співають патріотичні пісні. Дуже показово, але не зовсім щиро.
— Коли ми були в Києві, по телевізору показували матч "Динамо", — додає англійською Річард. — Усі кафе переповнені. А потім у тролейбусі молодь співала гімн України.
— Річард обурювався, як це так, співати гімн у транспорті, — сміється Аделія. — А я раділа. Вони принаймні його слова знають. 20 років тому не могла уявити, що в Києві хтось зможе заспівати "Ще не вмерла".
Проходимо повз намети, розставлені на знак протесту проти мовного закону. Аделія крокує туди. Протискується між людьми, які розбирають газети Об'єднаної опозиції.
— Де тут підписатися проти Януковича? — запитує. — Можу домашню адресу подати. В Америці мене ніхто не знайде. Мабуть, таки справді допекли цим законом, раз навіть у свято люди протестують.
— Підписів не збираємо, — відповідає їй старша жінка у синій безрукавці.
Сідаємо за столики на пл. Ринок. Жінка замовляє каву без цукру, чоловік — пиво. Закурюють. Поряд гурт молоді п'є настоянку. Починають співати повстанську пісню "Там під львівським замком". Збиваються після другого куплета.
Після 4-годинної прогулянки Аделія прямує до готелю.
— Втомилася, — пояснює. — Учора прогулялися по Львову ввечері. Купи сміття, люди агресивні, кричать. Все так само, як в Америці, тільки мова рідна.
3 
1
Коментарі