Від Донецька до Маріуполя 2 год. маршруткою. Найдовший у місті просп. Металургів тягнеться через три райони. Обрій застеляє смог. Із "туману" стирчать гігантські труби комбінату ім. Ілліча. Це найбільше виробництво в Маріуполі. "Повітря в нашому місті несумісне з життям", — жартують мiсцевi.
Вул. Набережна йде уздовж річки Кальмiус. Туди підприємства скидають стічні води. Праворуч маячать труби меткомбінату "Азовсталь". Ліворуч видніється "Маркохім" — коксохімічне виробництво, яке належить "Азовсталi". Люди в автобусі зачиняють вікна. Але сморід просочується всередину, від нього починає боліти голова.
До пляжу ведуть довгі сходи, обмальовані непристойностями. На узбіччях валяються пластикові пляшки. Під тополею на пляжі дрімають двірники.
35-рiчна Зоряна Чорноштан із Житомира стелить на темно-сірий пісок покривало. Її дочка 4-рiчна Юлія підстрибом біжить до моря. Вода в ньому майже чорна.
— Мене в Маріуполь сестра заманила, — розказує Зоряна. — Вона тут із чоловіком живе, а дітей відіслала батькам у Тернопіль. Більше сюди не приїду. Фруктів не купиш — дорого. М"ясо, правда, дешевше — свинячий ошийок можна узяти за 40 гривень, у нас таке м"ясо — 55. А море — ой-йой… ужасне. Учора мене чуть не вирвало — від води несло тухлими яйцями.
3 
1
Коментарі