Завтра, 21 вересня, президенти Польщі й України Броніслав Коморовський та Віктор Янукович відкриють центральну частину Меморіалу жертв тоталітаризму на території Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" під Києвом. Його збудували за проектом українського архітектора 72-річної Лариси Скорик.
— Меморіал — це своєрідна матеріальна молитва, увічнена в камені. На території цього заповідника поховані жертви терору 1937-1938 років. Тоді НКВС тотально знищувало інтелігенцію. Приреченими до смерті були найвидатніші лікарі, інженери, письменники та художники ХХ століття. Тільки за те, що світ їх цінував. Це Михайло Бойчук, професор Київського художнього інституту Академії мистецтв, митець-монументаліст Василь Седляр і багато інших. Так званих ворогів народу розстрілювали у Києві, а по ночах вантажівками вивозили закопувати безкінечну кількість тіл. Весь цей великий ліс біля Биківні, 236 гектарів, був західним полігоном НКВС.
Але цей Меморіал увіковічує пам'ять не лише про тих, хто зазнав сталінських репресій. Окрім українських, трапляються німецькі, єврейські, магометанські, польські, вірменські прізвища. 1941-го тут поховали розстріляних офіцерів польської армії. Подалі є жертви розстрілу німцями італійських солдатів та офіцерів. Це близько 3600 осіб, вони відмовилися воювати на боці Гітлера.
Як дізналися про поховання в Биківні?
— У 1980-х у Биківні мали будувати Дарницький вокзал. Почали копати й побачили масу кісток. Дозовано давалась інформація, що це жертви фашизму. Вже 1990 року, коли я стала депутатом, нам удалося спростувати цей міф.
Як виглядатиме Меморіал?
— Приблизно, як Голгофа. Було заплановано 37 хрестів на кам'яному кургані. З усіх боків по дев'ять, а зверху на могилі — один великий. Але з'явилася страшна проблема із коштами. Постанова та доручення президента про добудову комплексу була ще вісім місяців тому. Але фінансування йшло через дрібних діячів, які впливали на будівництво. Напевно серед них багато нащадків тих, хто розстрілював людей. Гроші не доходили.
Тільки завдяки особистому розпорядженню президента вдалося зрушити цю справу. Бюджетним рядком було виділено 38,8 мільйона гривень. Але практично дали четверту частину — 9 мільйонів 220 тисяч. Грошей не вистачало. Ми звернулися до всіх, хто міг би надати фінансову допомогу, та відгукнулися лише дві людини — депутати нинішнього скликання. 10 хрестів поставили завдяки благодійним внескам Ігоря Рибакова, лідера фракції "Реформи заради майбутнього", та народного депутата від Партії регіонів Віктора Коржа. Вони відразу відгукнулися не роздумуючи і не обіцяючи, а просто виконали свій громадянський, патріотичний та просто людський борг — перерахували по 160 тисяч гривень. Багато хто з депутатів обіцяв, тягнув із перерахуванням, врешті нічого не дали. Тож із 37 хрестів ми змогли поставити лише 10 — дев'ять на одній стороні, один на горі. Я сама зі свого офісу, що далеко не багатий, перерахувала 140 тисяч. Із них — 20 тисяч мої власні кошти. Для прикладу, вартість Монумента Голодомору в парку Слави становить 780 мільйонів. Як архітектор знаю, що стільки грошей туди не пішло.
Коли почалися роботи?
— Тільки 6 липня цього року. У той час поляки вже повним ходом будували свою частину на території цвинтаря. Мені пощастило, що тендер виграв будівельник із давнім досвідом Володимир Пітель та виконавець робіт Денис Карташов. Вони з власної кишені доплачували робітникам, аби ті залишалися вночі працювати. Бюджет був настільки маленький, що на виділені гроші неможливо було довести роботу до кінця. Я сердечно вдячна Віктору Коржу та Ігорю Рибакову. Бо завдяки цим людям увічнена пам'ять про кращих із кращих. Також пощастило, що поляки дуже хотіли увічнити пам'ять польських солдатів і офіцерів. Збіглися наші поривання й поряд виникли дві частини — польська та українська на єдиній величезній території — Некрополі жертв тоталітарного режиму.
Скільки людей там поховано?
— Ще кінцеві дані не зібрані. Але ця цифра добігає під 100 тисяч. Зараз у мене в комп'ютері в алфавітному порядку є дані про 31 тисячу наших громадян. На превеликий жаль, не можемо їх усіх увічнити. Поки що написали на гранітних стелах близько шести тисяч прізвищ. Вдалося зробити Меморіал настільки, що вже можна побачити, якою буде його загальна концепція. Усе зроблене з довговічних матеріалів. У майбутньому ще мають бути церква та підземний музей, де будуть зібрані всі дані про жертв.
3 
1
Коментарі
1